Авдіївська «промка»: бойовики на відстані 80–100 метрів

Оборону в одній з найгарячіших точок АТО утримують десантники, багато з яких пройшли через бої в ДАПі

Коли ми чуємо слова «промислова зона», зазвичай уявляємо нагромадження виробничих споруд та цехів та переплетіння різноманітних трубопроводів, у яких нелегко заблукати. Насправді авдіївська промзона — невелика територія площею приблизно 2 на 1 кілометр, де розташовані кілька бетонних споруд та ангарів, а навколо них дачні ділянки з невеличкими будиночками. Тут повсюди сліди обстрілів. Один з ангарів бійці навіть називають «планетарієм», тому що пробоїн у його даху і стінах від куль та осколків не менше, ніж зірок на небі. Періодично чути гучний ляскіт — це кулі влучають у стіни будівель. На атошному сленгу такі короткі, але майже безперервні обстріли бойовиками із стрілецької зброї називаються «кошмарити».

Авдіївську «промку» обороняють десантники однієї з аеромобільних бригад. «Кіборги» цієї частини до останнього стояли в донецькому аеропорту в січні 2015 року. «Десант завжди на лінії вогню», — кажуть хлопці.

Дізнавшись, що я журналіст, мені відразу сказали: «Вам треба до «Веселого». Він і його старшина вже ветерани, їм є що розповісти». Дочекавшись відносного затишшя, мене проводять до їхніх позицій. Знайомлюся з командиром роти десантників із позивним «Веселий» та сержантом Михайлом Абрамовим. Хлопці тримаються бадьоро, але в очах помітна втома — чимало днів, проведених у найгарячішій точці АТО, даються взнаки.

Ми сидимо під прикриттям стіни одного з дачних будиночків та мішків з піском. За ними — понівечені вибухами занедбані садки, порослі бур’яном городи. Звідкись смачно пахне борщем.

— Поки затишшя, хлопці можуть пообідати, — говорить «Веселий». З інтервалом у кілька хвилин поряд лунають одиночні вибухи. Це «прильоти» бойовиків. Десантники до них вже звикли. — Але ми все одно насторожі!

У січні 2015 року ці хлопці були в ДАПі — Віталій у терміналі, а Михайло на диспетчерській вежі. Там вони обидва отримали поранення, нагороджені орденами і відзнаками. Знаючи, що у ЗМІ іноді намагаються порівнювати донецький аеропорт з авдіївською промзоною, прошу хлопців висловити власні думки з цього приводу.

— Порівнювати «промку» з ДАПом не варто. В терміналі ми були затиснуті стінами, а тут можна маневрувати, вдаватися до хитрощів, робити обхідні маневри. Коли ми заходили в термінал, мені на аркуші в клітинку намалювали розташування постів, так тією схемою і користувалися. А тут у нас є точні карти, є інформація з безпілотників, які наглядають за противником. Ми все добре бачимо, всі їхні рухи. Крім того, тут у нас безперервне постачання. Боєприпаси, продукти, вода — все підвозиться не по відкритій місцевості, що прострілюється, як під Донецьком. Особливість «промки» — мінімальні відстані між нами і противником, в середньому 80–100 метрів. А в одному місці до їхнього окопу — лише 40 метрів! У бою навіть голоси одне одного чуємо. Тут до траси Донецьк-Горлівка і далі на Дебальцеве-Алчевськ-Луганськ — щось із 500–700 метрів. Якщо б ми перерізали цю комунікацію, в них виникли б неабиякі проблеми з постачанням. Тому й намагаються нас звідси вибити.

— Якщо порівнювати умови, то краще з Новгородським, що неподалік Горлівки, — підхоплює Михайло. — Схожа місцевість, тільки відстані були інші — від 800 до 1200 метрів. Там ми, можна сказати, натренувалися і сюди прийшли вже підготовлені.

Поряд щось гучно вибухає.

— Влупили з РПГ, — не повертаючи голови, говорить Михайло.

Наостанок я запитую, як вони відзначатимуть день ВДВ.

— Та як… — виникає тривала пауза. — Привітаємо один одного, потиснемо руки та й усе. Тут святкувати ніколи…

Роман ТУРОВЕЦЬ

http://na.mil.gov.ua