Відвертий монолог героя у святковий для багатьох жителів Слов’янська день – День визволення
Ця легенда має ім’я. Бійця з позивним Майк друзі звуть Максом. Підполковник, офіцер-миротворець, пройшов Косово, Ліберію. Першим прийняв бій з російськими регулярними військами під Савур-Могилою. Вийшов з Іловайська, пережив Дебальцеве. Звільняв Слов’янськ два роки тому, втрачав бойових побратимів. Повний кавалер Ордену Богдана Хмельницького. Говорить неспішно та спокійно. Доброзичливо, майже по-дружньому. І ні додати, ні відняти нічого з цього оповідання. Послухайте легенду Майка. Який Макс. Ми говорили з ним під час урочистостей з приводу Дня визволення Слов’янська. Гарний час, щоб згадати.
…Слов’янськ – це операція не двох-трьох годин, це навіть не доби. Це звільнення Красного Лиману, Ямполя. Все це йшло поетапно. Весь цей конфлікт зародився тут, тому що грунт тут був підживлений для пропаганди, для цієї хвороби…
…Моя група була задіяна на південному напрямку, оскільки в кожної з груп був свій напрямок. Щурові залишили один прохід, витісняли з південної частини Семенівки. Саме угруповання вже було ослаблене, підвезення боєприпасів були важким. Це було вже контрольоване кільце, і оборонятися їм було важко. Посадка за посадкою, метр за метром, селище за селищем За кожен метр, за кожен шматок землі проливалася кров. Я втратив двох бійців, на околиці Семенівки. Прикро, але буквально вчора у них була річниця. У одного мого хлопчика день народження у цей день був. 19 років. Лисечко Антон Ігорович. Іншого звали Кеда Дмитро Юрійович. Обидва загинули 4.07 від міни, були в розрахунку АГС. Міномет ми цей знищили. Після церемонії ми всім угрупованням поїдемо на місце їхньої загибелі. Там завдяки населенню, небайдужим людям, вони поставили там меморіальний камінь. А ми збили в селі хрест. Поклали два берети. Місцеві жителі досі квіти приносять постійно. Поховали їх там, де вони народилися. Меморіал залишився тут…
…Було все раптово. Було все покинуто, документи, зброя – все це ворог кинув. Коли зачищали ту кімнату, нарізаний салат, помідори – все свіже… Вони готували їжу, але все покинули – документи, радіостанцію, зброю – все…. Паспорти залишили, були російські паспорти, папахи… Я не міг повірити, наскільки в хаосі це все було покинуто. Пішли вони за кілька хвилин, очевидно. Це говорить про те, що люди на тій стороні були «на ниточці» психологічній, на межі зриву. Вони чекали цієї команди…
..Люди є такі, дивляться холодним поглядом. Хтось підходить, не соромиться, зі сльозами на очах, – каже, – спасибі вам, хлопці, ми вас чекали. Так що вся боротьба попереду. Нас війна навчила, що для народу головне – щоб був відбудований будинок, якщо він зруйнований. Якщо ми щось зруйнували, за нами повинні йти організації та служби, які поставлять освітлення, поставлять вибите вікно. І тоді народ зовсім інакше буде дивитися на державу. У Краматорську, Слов’янську – вулиці почали освітлюватися. Ми доб’ємося любові до країни не патріотичними висловлюваннями, а коли люди почнуть жити добре. Будинок відновили, тут побудували дитячий майданчик. І не під егідою якоїсь партії…
…У Слов’янську все було тактично грамотно побудовано, я вважаю. Тому що не можна брати змором. Там ж люди, які наші, там люди похилого віку. І що, ми перекриємо воду і газ, і будемо чекати, поки вони крихти хліба почнуть збирати з землі?
Як звільнювати окуповані території? Моя думка: перш за все, треба слухати. Треба слухати і той, і інший бік. Вирішувати мирним шляхом. Ми прихильники мирного шляху. Війська зараз досягли «апогею», у нас зараз колосально боєздатна армія. Команда «вперед» – дійдемо і до кордону російського, витиснемо все це з боями. Але ми прекрасно розуміємо, що на цьому нічого не закінчиться. Поки буде відкрито кордон, поки боєприпаси будуть поставлятися… Ми виграємо тоді, коли кордон буде під нашим контролем, і всі просто підуть. Зрозуміло, що для цього потрібен час. Силовий фактор ніхто не виключає. Але пріоритет – це рішення мирним шляхом. Для того, щоб люди дозріли, для цього «зсередини», потрібно поміняти життя, якоюсь мірою – життя у всій Україні…
…Кожен виконує ту роботу, до якої він підготовлений. Національна гвардія, добровольчі батальйони. Кожен робить те, що може. Я взагалі не прихильник зважати – десантник ти або піхота, або національна гвардія, хто зробив щось крутіше. Кожен робить свій обсяг роботи. Негарно показувати, що хтось зробив більше. Повинен бути знак поваги якийсь. Національна гвардія теж брала участь у багатьох справах. Але основа дісталася спецназу, ВДВ, ряду рот і окремих батальйонів сухопутних військ. Армійська авіація – набралися «нормально» льотчики і вертолітники, які втрачали екіпажі… Скільки убитих і поранених під обстрілом!.. Медики. Добровольчі батальйони, які допомагали, ті, хто міг воювати. А хто… Як так можна – командувати добровольчим батальйоном, а потім піти у Верховну Раду і сидіти там в камуфляжі? Я своїх людей не покину. Як я, комбат, потім буду своїм людям дивитися в очі?
…Ось такий монолог. У цей святковий для багатьох жителів Слов’янська день.
http://www.ukrinform.ua
