Десант не відступає… або про один бій на «промці» Авдіївки
Історія участі військовослужбовців одного з підрозділів Високомобільних десантних військ, який сьогодні тримає оборону в промзоні Авдіївки, в АТО сповнена багатьма героїчними епізодами та сторінками.
Це трапилося 6 квітня. Група з 15-ти бійців на чолі із заступником командира роти вогневої підтримки по роботі з особовим складом — офіцером з позивним «Дубас» зайняла оборону в одній із будівель у так званій промисловій зоні Авдіївки…
Противник вів інтенсивний вогонь із різноманітних вогневих засобів, намагаючись вибити десантників з їхньої позиції. Адже вони неабияк допекли бойовикам тим, що мали можливість прострілювати їхній найближчий тил.
Поступово, використовуючи густий чагарник і лісопаркову зону, бойовики російсько-терористичних угруповань напівоточили позицію групи «Дубаса», вогонь посилювався. У десантників вичерпувався бойовий комплект, закінчувалась вода. А ворог не давав навіть «підняти голови», прострілюючи як саму позицію, так і безпосередньо підходи до неї…
Зрештою групи бойовиків, які накопичились перед фронтом підрозділу та на його флангах, атакували будівлю, де оборонялися десантники, одночасно з трьох сторін, попередньо інтенсивно обстрілявши її запалювальними боєприпасами, внаслідок чого на другому поверсі спалахнула пожежа…
Виникла реальна загроза загибелі наших бійців, які оборонялися на першому поверсі. Переважна більшість із них у групі «Дубаса» були в такому серйозному бою вперше, тож досвідчений офіцер та наставник запропонував їм, поки є можливість, відійти, пробитися в тил… Жоден із десантників не пристав на пропозицію командира, всі вирішили залишитися з ним і обороняти позицію до останнього…
А тим часом командування батальйону, яке знало, що в десантників закінчуються боєприпаси, намагалося організувати їхнє постачання групі «Дубаса», яка вела в цей момент запеклий бій. Доставити БК визвалися 6 добровольців… Попри шалений обстріл бойовиків, ця шістка відважних зуміла пробитися до побратимів, які відбивалися від навали терористів, і доставила їм такі необхідні боєприпаси. Навіть більше — всі шестеро навідріз відмовилися повертатися, воліючи підсилити групу «Дубаса».
І десантникам вдалося відстояти свою позицію. Допоміг… Гімн України. А було так. Палаючий другий поверх будівлі не викликав у бойовиків жодних побоювань, адже їм і на думку не спадало, що українські десантники можуть повернутися на позиції, коли він вигорить. Тим паче, що почули в ефірі, як «Дубас» під час одного з радіообмінів із командуванням батальону… заспівав Гімн України. Чомусь вони вирішили, що у такий спосіб українські десантники прощаються із побратимами, як це зробили останні захисники ДАПу, заспівавши в ефірі Гімн України, розуміючи своє безвихідне становище і збираючись битися до кінця. Тим паче, що чимало бійців саме цього батальйону були у ДАПі і брали участь у його обороні.
Тож незабаром бойовики насмілилися піти в атаку, розраховуючи лише «зачистити» будівлю, добивши вижилих у тому пеклі десантників… І раптом потрапили під шквальний вогонь українських десантників з другого поверху будівлі, звідки вони явно не розраховували почути бодай постріл. Ефект раптовості зробив свою справу — залишивши на виду українських десантників 5 тіл своїх бійців, бойовики були вимушені відступити.
Цікаво, що бій тривав безперервно 7,5 години, але за цей час, що є дивом, ніхто з групи «Дубаса» та шістьох добровольців, які пробилися до неї вже під час бою, не був навіть поранений.
http://www.mil.gov.ua
