“Ми воюємо не за ордени, а за свою землю…”
24 серпня 2016 року Президент України Петро Порошенко присвоїв звання Героя України капітану Валерію Чибінєєву та вручив офіцеру орден «Золота Зірка».
Весна 2014 року. У Криму з’являються «зелені чоловічки», які штурмують частини Збройних Сил України, захоплюють їхнє майно. І 79-ту десантно-штурмову бригаду, де служить командир взводу старший лейтенант Валерій Чибінєєв, перекидають до Херсонської області.
— Ми прикривали адмінкордон з півостровом, — розповідає офіцер. — Тоді існувала загроза російського вторгнення з Кримського напрямку. Слава Богу, що цього не сталося, хоча ми були готові зустріти непроханих «гостей».
У квітні десантників 79-ї передислоковують на Донбас. Там вони протистоять сепаратистам та російським найманцям. А згодом починають звільняти Красний Лиман, Ізварине, Маринівку, Довжанське, інші міста і села краю. Неодноразово десантники під командуванням офіцера Чибінєєва потрапляли у вкрай скрутні ситуації, коли їхні життя, здавалося, висіли на волосинці. Але професіоналізм та хоробрість командира рятували їх від загибелі. Так було, наприклад, коли вони наштовхнулися на ворожу диверсійно-розвідувальну групу, що влаштувала засідку. Але не розгубилися і знищили терористів.
— Відверто кажучи, я тоді подумки попрощався з рідними, — зізнається один із підлеглих Валерія Чибінєєва з позивним «Псих». — Добре, що в нас такий командир…
Неподалік селища Ізварине бійці Чибінєєва врятували життя трьом танкістам, витягнувши їх — під обстрілом ворожих снайперів — з підбитої машини.
Довелося Валерію захищати і донецький аеропорт, підтримуючи снайперським вогнем кіборгів.
Улітку цього року групи снайперів на чолі з цим мужнім офіцером знешкодили кілька ворожих кулеметних розрахунків. Навіть діставши поранення, офіцер не залишив бойової позиції.
Товариші по службі, розповідаючи про Валерія, зазначають, що навіть у дуже складних ситуаціях він миттєво приймає правильні рішення. Випадок, про який ітиметься далі, це підтверджує.
…Літо 2014-го. Луганщина. Разом із побратимами Чибінєєв обороняє одну з висот. Опівдні надходить повідомлення, що в їхній бік прямує група наших спецпризначенців, яким потрібно організувати безпечне просування. Незабаром помічають групу людей, поява яких нікого не насторожила. Та Валерій вирушає їм назустріч, аби переконатися, що це дійсно українські військовики в «камуфляжі» без розпізнавальних знаків. Коли до незнайомців залишається метрів 20–30, він помічає на їхній уніформі георгіївські стрічки! Але офіцер не розгубився: показуючи у напрямку висоти, де були наші бійці, закричав:
— Там укропи!
— Ми і без тебе знаємо, — почув у відповідь. — Скажи краще, чому без стрічки? Так можна і на кулю нарватись.
— Загубив її у нещодавній рукопашній з украми, — посміхнувся Валерій.
Один із групи порадив «йти до наших хлопців», але чомусь забажав, щоб Валерій здав автомат. Він у відповідь завдав йому сильного удару, від якого той звалився на землю, і жбурнув у бойовиків гранату Ф-1. А сам побіг, петляючи від пострілів терористів. Наші бійці, почувши стрілянину і побачивши свого командира, відкрили по ворогу вогонь…
Сьогодні капітан Чибінєєв командує ротою снайперів. Разом із бойовими побратимами він перебуває у промзоні Авдіївки — однієї з наших позицій, яка стала символом мужності, незламності духу українських воїнів. Завдання, які виконує цей підрозділ, є досить специфічними. Це, наприклад, знешкодження диверсійно-розвідувальних груп ворога, поєдинки з ворожими снайперами.
— Капітан Чибінєєв — сміливий офіцер, — каже комбриг. — Але без потреби не ризикує: цінує життя підлеглих і своє. Щодо професійної підготовки, то, без перебільшення, він є асом своєї справи. Впевнений, саме за такими офіцерами майбутнє нашого війська.
Знаючи, що в районі АТО Валерій Чибінєєв перебуває вже понад два роки, поцікавився, чи не втомився він від війни. Трохи подумавши, офіцер відповів:
— Хіба приємно, коли над твоєю головою щодня свистять кулі та міни? Але кому, як не нам, українцям, захищати свою рідну землю? За нас цього ніхто не зробить. Кожен, хто здатен тримати в руках зброю, повинен її боронити.
Про те, що його представили до звання Героя України, капітан Чибінєєв не знав. І коли під час вручення державних нагород пролунало його прізвище, це стало для нього цілковитою несподіванкою.
— Спочатку подумав, що сталася якась помилка, — посміхається десантник. — Я, звісно, радий, що Україна так високо оцінила мій внесок у майбутню перемогу над ворогом. Але, як на мене, це оцінка і моїх бойових товаришів, з якими ми стримуємо ворога.
Молодший брат Роман, з яким Валерій виховувався у дитячій школі-інтернаті, також ним пишається.
— Я завжди знав, що про Валерія знатиме вся Україна, — радіє він. — І мої передчуття справдилися.
Радіє за героя і дружина Оксана.
— Я дуже хвилююся за Валерія, — зізнається вона. — Репортажі з району Авдіївки не можу дивитися без сліз. Коли він дістав поранення, я молилася. І Бог почув мене. Мрію, щоб якомога скоріше закінчилася війна і ми були разом, народили і виховували дітей. За таке майбутнє і воює мій чоловік.