На його грудях — два ордени «За мужність»
Червень 2014 року. Наші підрозділи підходили до Красного Лиману. Колону десантників 79-ки, яка рухалася до міста, бойовики зустріли щільним вогнем зі стрілецької зброї. Зіскочивши з БТРа, гранатометник Павло Маковєєнко зайняв оборону. За мить побачив, як повз нього у бік передових машин колони рухається його товариш Павло Чорій зі взводу розвідки. Виявилося, що снайпер розвідників поспішав витягнути з ГАЗ-66 пораненого водія. Операція ця була ризикованою. В автомобіль, який рухався в авангарді колони, вцілили з гранатомета, і він прострілювався з усіх боків. «Диво, якщо у ньому хтось вцілів», — подумав Маковєєнко.
— Якщо можеш — допоможи, — кинув на ходу один Павло іншому.
Бігти під зливу куль — майже самогубство. Але в такій ситуації навіть наказ віддавати не треба. Гранатометник Маковєєнко побіг за товаришем витягати з-під вогню водія.
А далі Павлу Маковєєнку вже не було коли думати, що в нього можуть поцілити. Все робив автоматично. Підбігши до машини, допоміг Павлу Чорію витягнути водія, затиснутого між сидінням та панеллю з приладами, а потім прийняв пораненого, що закривавленим тілом вивалився на нього з кабіни.
Кулі обминали, хоча свистіли поруч. Але на зворотному шляху хлопців наздогнала граната з ворожого підствольника. Вона розірвалася поряд з Павлом Чорієм, який біг попереду. Розвіднику вибило око, а в Павла Маковєєнка — жодної подряпини.
Це був перший, але не найстрашніший бій 28-річного десантника з Миколаєва.
У десантники Павло Маковєєнко потрапив майже випадково. Набувши в музучилищі фах викладача музичного мистецтва, а потім здобувши вищу освіту в Миколаївському національному університеті ім. Василя Сухомлинського, хлопець збирався на строкову службу. Хотілося трохи перемістися зі світу мистецтва у світ справжніх чоловіків. Але скорочення війська, яке вже повним ходом відбувалося в Україні, призвело до того, що «вільних місць» у лавах строковиків для нього не знайшлося. Тож у військкоматі Павлу запропонували йти контрактником у будь-яку частину, яку сам вибере. Трохи поміркувавши, випускник педагогічного вишу зупинився на 79-й аеромобільній бригаді.
Посада гранатометника у 1-му десантно-штурмовому батальйоні зацікавила молодого педагога. І він занурився у суворі військові будні, опановуючи нову спеціальність.
Коли почалися бойові дії на Донбасі, Павло Маковєєнко вже був добре підготовленим бійцем, вправним гранатометником.
Цей десантник загартований боями за Красний Лиман, Зеленопілля, Савур-Могилу, аеропорт «Донецьк». У ДАПі він був двічі, й кожного разу в найгарячіших точках цієї української фортеці. Перший раз — у новому терміналі, другий — на диспетчерській вежі.
Про те, який Павло Маковєєнко боєць, красномовно свідчать і два ордени «За мужність» ІІ та ІІІ ступеню, медалі «За військову доблесть» та «За взірцевість у військовій службі» на його грудях.
«Народна армія»