ІЛОВАЙСЬК ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ЧАСУ. ЧАСТИНА 3. ВИХІД З ОТОЧЕННЯ. ВИСНОВКИ.
Продовження
Вважаю, що мою діяльність має оцінювати не Генеральна прокуратура України. Для цього є відповідні суди, які приймуть відповідні рішення за реальними фактами. А щодо відповідальності за бездіяльність – треба порівняти, з чого починалась Антитерористична операція, як тривала і триває, що призвело до оточення угруповання в районі Іловайська і трагічних наслідків. І тоді можна вести мову про те, хто діяв, а хто займався бездіяльністю в період з квітня по серпень-вересень місяць 2014 року. Потрібно оцінювати не тільки Іловайськ, а усю діяльність керівництва АТО, зокрема із врахуванням тих повноважень, які їм надавались, і тієї нормативної бази, яка на той час існувала, а можливо і відповідності цієї бази, відповідності певних рішень та відповідальності загалом, яку взяло на себе керівництво АТО, навіть із врахуванням недосконалості – я так скажу – нашої нормативної бази, законодавчої бази.
Найголовніша причина Іловайської трагедії – це вторгнення російських військ. Це також і головна причина таких великих втрат. Інша причина – неузгодженість, хаотичність і, мабуть, недостатня компетентність при плануванні операції виходу з оточення.
Готовий відповідати за всі свої рішення та розпорядження, які віддавав, зокрема і за ті, що потягнули за собою втрати. Готовий обґрунтувати кожний свій крок. Але є рівні відповідальності різних посадових осіб – за операцію загалом, за конкретне виконання тактичних завдань. Вона повинна бути розділена. В тому числі, потрібно розібратись в складі міжвідомчого угруповання, наскільки воно мало відношення до Антитерористичної операції. Чому ті добровольчі батальйони МВС, НГУ не були внесені до загального складу сил і засобів АТО? Чому вони дозволяли собі приймати рішення на рівні керівників і, можливо, навіть окремих керівників підрозділів – виконувати нам бойове завдання чи не виконувати його? Такого серед підрозділів Збройних Сил не було.
Так, були факти залишення позицій, навіть панічних втеч, але дій на кшталт “хочу – не хочу” у Збройних Силах не було. Так що під час оцінки дій, рішень або бездіяльності, сподіватимемося, будуть вивчені всі ці умови і буде прийняте відповідне рішення.
До керівництва штабу АТО надходила інформація з усіх ділянок, включаючи і Іловайськ, і Луганськ. До речі, події в районі Луганського аеропорту відбулися, можливо, менш трагічні, але не менш героїчні, ніж в Іловайську. Величезний героїзм проявили військовослужбовці Збройних Сил, які виконували там завдання, зокрема й добровольчих батальйонів, яким був, наприклад, 24-й батальйон територіальної оборони (згодом переформований у 24 штурмовий батальйон “Айдар” Збройних Сил України) і який діяв достатньо потужно в районі Новосвітлівки, Хрящуватого щодо розширення зони контролю в районі Луганського аеропорту. Підрозділи 80-ї аеромобільної бригади героїчно захищали Луганський аеропорт.
До речі, був такий факт: коли наші підрозділи успішно вийшли із оточення, то ще три дні росіяни боялись зайти на територію Луганського аеропорту, такі втрати їм були там нанесені. А один із командирів російської армії – полку морської піхоти – дав команду вивести підрозділи своєї тактичної групи на територію Російської Федерації без погодження із вищим керівництвом. Причиною для таких дій було те, що вони понесли дуже серйозні втрати: в районі Луганська була знищена практично повністю одна рота 76-ї повітрянодесантної дивізії ЗС РФ. Це також свідчить про тодішню ситуацію, по-перше. По-друге, ми розуміли і несли відповідальність за кожну операцію, яка проводилась на рівні керівництва АТО, але були керівники ще й на інших рівнях. І ми розуміли і мали відповідальність за всю державу, тому що загроза була не тільки на південному сході України. Склад угруповання російських військ вздовж державного кордону таку загрозу нам створював і на півночі, і на сході, і на півдні і невідомо, як ця ситуація могла набути подальшого розвитку.
Можливо, в якихось діях хтось може мене звинувачувати. Але звинувачувати в бездіяльності, вважаю, ніхто не має навіть морального права ні мене, ні штаб АТО, ні командирів підрозділів, ні військовослужбовців Збройних Сил, які брали участь і виконували відповідні завдання.
У доцільності чи недоцільності тих чи інших рішень – можливо, так. Втім, виникає питання: а судді – хто? Хто експерти? Хтось із них має досвід бойових дій? Чи всі вони мають вищу військову академічну освіту? Чи всі вони чітко розуміються на тих, скажімо так, принципах і тих основах, за якими застосовуються війська? Чи взагалі є теорія цієї гібридної війни та її специфіки? Чи взагалі була тоді прописана Антитерористична операція в теорії? Сьогодні, так, вже напрацьовано певної практики і напрямків реалізації цієї АТО. Тож на основі чого можуть нас звинувачувати в правомірності чи неправомірності тих чи інших дій???
Я розпочинав свої думки і закінчую цитатою командира батальйону спеціального призначення Збройних Сил України “Донбас – Україна” полковника Вʼячеслава Власенка: “Це не тільки історія трагедій, це ще й історія обману. Історія продемонстрованого героїзму. Про це також треба писати, про це також повинні памʼятати люди. Ми не були вівцями на бійні, не треба нас так сприймати. Ми билися, і хлопці билися героїчно, і нанесли немалі втрати росіянам, знаходячись в заздалегідь програшному становищі. Ось це народ України і повинний про хлопців пам’ятатиˮ.
Маніакальне бажання різноманітних політиків і псевдоекспертів уникнути відповідальності за некомпетентне втручання у планування операції тактичного рівня, їхній маніпулятивний вплив на суспільство, фінансова залежність, корумпованість і жадібність перетворюють Іловайську трагедію на фарс. Тим самим вони чорнять пам’ять про справжніх воїнів, які віддали своє життя за Україну! Я впевнений істина буде торжествувати над наклепами і маніпулятивною брехнею, час все розставить на свої місця. Пам’ять про відданих Україні воїнів буде жити у наших серцях вічно!
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1624027217928035&id=100009623167190