Інструктор навчального центру ВДВ Маруся Звіробій розповіла про підготовку десантників
Марусю Звіробій – тендітну жінку зі сталевим характером добре знають військові й шанують волонтери. Вона наділена неймовірною енергійністю і певним магнетизмом, який допомагає їй реалізовувати доволі складні задуми
Її справжнє ім’я — Олена Біленька. А своє теперішнє, «воєнне», ім’я набула як пошанівок від побратимів-євромайданівців. Саме активна участь у Революції гідності довершила формування і гарт у ній усіх можливих якостей стоїчної патріотки. Вона вважає, що ця війна розпочалася для неї ще на Майдані, коли там відкрили вогонь по протестувальниках.
І от напровесні 2014-го Росія «гібридною» силою відбирає Крим, на Донбасі піднімає голову озброєний сепаратизм, Україна береться шукати адекватні відповіді на стрімко зростаючі воєнні загрози. Ми пам’ятаємо, як тисячі українців прийшли до військкоматів чи заходилися створювати на різних платформах осередки спротиву агресії. Проте багато з тих добровольців або зовсім не розумілися на військовій справі, або забули те, що вміли та знали. Олена відразу зметикувала: треба негайно організовувати для потенційних бійців якийсь табір вишколу. Понад два роки тому їй із однодумцями вдається дуже швидко відкрити у Васильківському районі під Києвом «Марусин полігон». Він став центром рекрутингу і попередньої підготовки тих, хто вирушав на Схід у складі добровольчих підрозділів. Водночас їй довелося виконувати і волонтерську місію, покликану забезпечити добровольців усім необхідним, та знаходити потрібних інструкторів, аби розробляти ефективні програми фронтового експрес-навчання.
— А як сталося, що ви стали Марусею та ще й Звіробій?
— Спершу Марусею прозвали козаки (на честь знаної соратниці Нестора Махна отаманки Марії Нікіфорової. — Авт.). Хлопці просили залишити позивний до остаточної перемоги. Так і роблю. А вже «прізвище» Звіробій згодом додали добровольці.
Команда Марусі Звіробій робила все можливе, аби навчити хлопців влучно стріляти, тактики ведення бою, первинної медичної допомоги та саперної справи. Головним серед двох десятків «коучів» добровольців був Олександр Медвідь — він проводив настільки напружені тренування, що в учнів інколи доходило до переломів. Такий вишкіл виправдано жорсткий, бо зовсім цивільні люди відразу потрапляли в справжнє пекло. Тому випускників полігона й почали називати «ведмедями». Примітно, що завдяки волонтерам забезпечення «ведмедів» 2014-го було кращим, аніж багатьох армійських підрозділів.
Згодом, коли добровольчі загони почали структурно вливатися у Збройні Сили та Нацгвардію, а з ними і вихованці «Марусиного полігона», перед його очільницею постало завдання не втратити напрацьованого досвіду.
— Чимало «ведмедів» уклали контракт із ЗС України, зокрема на проходження служби в 79-й окремій аеромобільній бригаді ВДВ. Юрій Бірюков познайомив із «Майком» — комбатом «сімдесятдев’ятки» Максимом Миргородським, — розповідає Маруся Звіробій. — Він став нашим провідником у військо. Особливо допоміг у здоланні бюрократичних формальностей. Спершу ми відправили в цю бригаду тільки два взводи, бо самотужки одягали й годували, тренували хлопців. А коли вже зустрілися із командувачем ВДВ Михайлом Забродським, він сказав: «Зробіть таку ж роботу і для інших бригад».
От уже кілька місяців, як колишній волонтер і доброволець Маруся Звіробій підписала контракт на службу в Збройних Силах, нині вона є керівником мобільної інструкторської групи «Марусині ведмеді» в 199-му навчальному центрі ВДВ, що на Житомирщині. Як і раніше, опікується рекрутингом, навчає дій в екстремальних умовах на полі бою й загалом проводить попередню підготовку добровольців, які бажають стати десантниками. Але тепер — офіційно. Для своїх «ведмедів», які билися і битимуться за Вітчизну, вона стала водночас дбайливою мамою й вимогливою наставницею та тренером.
— Моя робота — навчати хлопців, допомагати створювати з них міцні військові колективи. Прагну, аби в них було все і навіть більше з того, чого їм зараз бракує. Щоразу, як відправляємо чергову «родину» в певну бригаду, хвилююся за кожного. Я їх дуже люблю, але ніжності стає більше, коли вони вже «обростуть ведмежою шерстю і в них з’являться зуби»… Не знаю, як із усім цим складалося в «совковій» армії, але упевнена: в українському війську маємо все робити по-людськи. Бійці дуже цінують таке ставлення, — говорить «ведмежа матір». — А головне, що командири, особливо бойові, щиро допомагають. До речі, якби не бачила в армії таких людей, сюди в жодному разі не пішла б, бо ні з ким було б працювати. Я завжди поважала команду, із якою працюю. Так само й у ВДВ. І я поважаю їхні правила. Щоправда, кепку перші два місяці не хотіла носити. Але вже звикла…
Співрозмовниця переконана: Михайло Забродський — реальний реформатор, і в неї є велике бажання залишатися і допомагати йому. Перший здобуток — результативний експеримент з підготовки взводів.
— За короткий термін готуємо взвод «молодняка», здебільшого не пов’язаного в житті з армією. Хлопці вивчають саперну справу, тактичну медицину, займаються вогневою і фізпідготовкою, — розповідає керівник інструкторської групи. — На все — лише півтора місяця. Найголовніше, що вони так і служитимуть — разом в одній бригаді. Зараз працюємо над подальшим розвитком мобільних інструкторських груп.
Насамкінець Звіробій розповіла про найкращих інструкторів.
— Відзначу роботу Сергія Орлова (позивний «Німець») із команди «Народний резервіст». Він навчає стрілецької справи. А от Олексій Мочанов у нас є провідником патріотичної ідеології. Якось він узяв гітару і м’ясо для шашликів, класно замариноване житомирськими правоохоронцями, й приїхав на польовий іспит до хлопців, — із усмішкою згадує Маруся Звіробій. — І влаштовував музичні паузи, сеанси спілкування. Він розповідав про фронт — лише правду і нічого зайвого: чим він насправді «пахне», аби не було рожевих окулярів. Повірте, тоді хлопці починають краще розуміти, чому вони їдуть на передову…
Народна Армія
http://www.1.zt.ua