896 днів в АТО Руслана Панезьорова

Військовий шлях Руслана Панезьорова розпочався …з повістки…щоправда ще 1998-го. Тоді як увійшов до львівського десанту, так і майже 20 років вони – нерозлучні.  Саме у складі 80-ї десантно-штурмової бригади почалася і його війна на Сході України. В його пам’яті на завжди відклалися штурм Миколаївки, бої за Слов’янськ, Оріхове, Георгіївка, Новосвітлівку, Луганський аеропорт та багато інших «гарячих» точок Донбасу…

– Скрізь побували… Взагалі в АТО пробув 896 днів. До визволення Слов’янська було так, демонстрація сили, їздили колонами по східній Україні. Із початком активних бойових дій, тоді я ще був прапорщиком, командував БРТ-80. В підпорядкуванні було сім військовослужбовців. Найбільше пекло було в Новосвітлівці 2014 року, коли в Україну ввійшли російські війська і нас сім годин поспіль обстрілювали з важкої артилерії та коли найманці штурмували Луганський аеропорт, – розповідає Руслан.

Десантник старший лейтенант Руслан Панезьоров зізнається, попри те що здійснювати штурм ворожих укріплень – справа нелегка. Найважче це – утримання позицій… коли штурмують тебе…куля за кулею…снаряд за снарядом…свистить у твій бік.

  – При штурмі завжди легше, ніж при утриманні позицій. Для прикладу в Новосвітлівці ми підбили два БТР-80, ворог зразу же відійшов. Але почався масований обстріл наших позицій ворожою артилерією. На початках було страшно, але потім було смішно, бо коли замкнутись у своєму страху можна зійти з розуму. І тому, ми завжди жартували один над одним, дивились часто російський телеканал «Lifenews» а там показували постійно як Збройні сили України бомблять Новосвітлівку. А це при тому, що наші позиції знаходились у цьому населеному пункті, це було смішно, – продовжив військовослужбовець.

Жарти-жартами, а там у Новосвітлівці та Хрящуватому було найпекельніше за всю його бойову службу в районі АТО, – згадує воїн 80 десантно-штурмової бригади Руслан Панезьоров.

 – До нас впритул наблизився ворог, і якби йому вдалось піднятись на сусідні висоти, ми б залишились в оточені в самій Новосвітлівці та Хрящуватому. Сили російських найманців переважали у кількості. Ми з боями прорвались до аеропорту міста Луганськ. 31 серпня почався штурм Луганського аеропорту російськими військами, перед тим передувала майже доба масованого обстрілу їхньої артилерії. Танки, бронетехніка ворога, нам було дуже важко, наш зв’язок періодично глушили, – продовжив Руслан.

 Тоді – згадує десантник – з’ясовували свій чи чужий перед тобою просто з розмови…адже тоді штурм аеропорту тривав у кілька хвиль. За першою – відступило наше зовнішнє кільце – яке тримало чи то підтримувало десант в самому летовищі.

Десантник розповідає:

– Відстрілявши весь боєкомплект наші підрозділи з зовнішнього кільця змушені були відійти до будівель аеропорту, після чого знов розпочався пекельний обстріл ворожої артилерії. І російські підрозділи прорвались вже на саме летовище. З трьох сторін ворог штурмував нас, в деякій мірі був хаос, тому що ворог був так близько, що зрозуміти чи це свої чи ворог можна було тільки після того як почуєш вже голоси. Бувало таке, що хлопці вступали в рукопашний бій з ворогом, тільки із за того що, важко було зрозуміти хто є хто. Коли командир бригади зрозумів що ворог уже в аеропорту, почав займати адміністративні будівлі, а танки їздили по литовищу, – визвав вогонь нашої артилерії на себе…

Отже львівський десант вирішив взяти вогонь на себе. І цей вогонь – української далекобійної артилерії –  корегував Руслан Панезьоров. 

 – Командир дав команду «всі в укриття». Наша артилерія вела вогонь з «Градів», самохідних установок, «Смерчів». Після перших залпів нашої артилерії я скорегував їхній вогонь. Завдяки цьому, ворог відступив на тисячу метрів. У відповідь артилерія противника почала кучно покривати усі адміністративні будівлі аеропорту. Дочекавшись темряви, командир наказав групами виходити зі зруйнованого аеропорту…, – згадує Руслан.

Почався відхід. Очікували на бронетехніку від сусідів, проте приїхав тільки УРАЛ. На нього завантажили поранених, лікарів, артилеристів і двохсотих, тих, кого вдалося знайти. А решта виходила з аеропорту пішки. Попереду рушила передова група розвідки, далі – основна група і тилова. Саме в ній виходив з луганського аеропорту і наш герой, Руслан Панезьоров.

 При виході з аеропорту пару разів нас накривали ворожі «Гради», нам вдалось відійти до Лотугіно на завод, але і тут ворожа артилерія масовано обстрілювала нас. Ми почали формувати колону для відходу. Як дісталися «великої землі», тоді була перша відпустка, реабілітація після легкого поранення та контузії.

 Сьогодні старший лейтенант Руслан Панезьоров – командир інженерно-саперного підрозділу легендарної 80-ки. За його словами, на війні найважче – це втрата побратимів…і розлуку з рідними. Проте, він знає, за що захищає Україну та її громадян.

майор Ігор Бороздюк, прес-служба 80 одшбр ДШВ ЗС України