Аналіз досвіду бойового застосування високомобільних формувань збройних сил США в операції багатонаціональних сил «Буря в пустелі» («Desert Storm») (17 січня – 1 березня 1991 року)

Конфлікт в зоні Перської затоки 1991 року у відповідності з прийнятою класифікацією локальних війн і збройних конфліктів слід вважати локальною війною. Це обумовлено наступними факторами: гостротою протиріч які вирішувалися (боротьба за панування в одному з важливих з точки зору запасів енергетичної сировини районів світу); кількістю сил і засобів  які приймали участь; складність і різноманітністю форм і способів застосування військ.

Особливістю цього конфлікту було кількісне панування багатонаціональних сил над противником в засобах боротьби, які переважали сили іракців по бойовим літакам в 3 рази, по бойовим вертольотам  – в 16 разів, по танкам в 4,5 рази.

«Буря в пустелі»  спочатку планувалася як повітряно-наземна операція оперативно-стратегічного масштабу. Замислом передбачалося проведення на протязі 6-8 діб повітряної наступальної операції з метою порушення функціювання всієї державної системи Іраку, ударами з повітря здійснити дистанційний розгром кувейтського угруповання військ, нанести ураження оперативним резервам, а також підірвати моральний дух армії і населення. В послідуючому планувалося активними наступальними діями наземного угрупування військ на протязі 10-15 діб завершити розгром противника і звільнити захоплену територію .

Таблиця 1 – Дії 101-ї  повітряно-штурмової дивізії в зоні Перської затоки у 1991 році

Мета застосування десанту	Завдання десанту	Дата засто-сування
Сприяння військам, які наступали вздовж морського узбережжя	Захоплення аеродрому Ель-Кувейт. Захоплення о. Файлак. Захоплення о. Бубіян.	24.02
Створення в тилу іракських військ вихідного району для десантування	Оволодіння важливої в оперативному відношенні ділянки в районі Хашрият.	до кінця 24.02
Забезпечення високих темпів наступу військ	Захоплення ділянки в районі Рахаіл. Захоплення аеропорту Ель-Сальман.	з ранку 25.02
Завершення оточення і знищення основних сил іракських військ в Кувейті.	Недопущення відходу іракських військ по шосе Ен-Насірія – Басра. Захоплення району і підтримка флангового угрупування “ДАГЕ” в районі Ен-Насірія.	з ранку 27.02
	Нарощування зусиль десанту 101-ї повітряно-штурмової дивізії в районі Ен-Насірія	з ранку 28.02

 Суттю аеромобільного рейду було стрімке переміщення вертолітних бригад дивізії скачками на 50-80 км з попередньо захоплених і обладнаних піхотними аеромобільними підрозділами в тилу противника передових операційних баз. З таких баз вертолітні підрозділи наносили вогневі удари по оперативним і тактичним резервам противника, знищували об’єкти тилу  і комунікації, забезпечували висадку повітряних десантів для захоплення  і утримування окремих районів і рубежів «відповідно до таблиці  1».

Формально 101-а повітряно-штурмова дивізія входила до складу 18-го повітрянодесантного корпусу США, але завдання виконувала в інтересах всього угрупування БНС: здійснювала блокування стратегічно важливої ділянки шосе №8 Ас-Самах – Басра, не допускаючи відхід оперативних резервів противника на північ через коридор в районі Басри, та сковуючи дії резервів противника «відповідно до таблиці  2».

Таблиця 2 – Коротка характеристика дій повітряних (аеромобільних) десантів в зоні Перської затоки  у 1991 році

 

Склад десанту	Глибина десантування, км	Тривалість самостійних бойових дій, діб	Взаємодіючі війська
парашутний десант, пдб 82 пдд – 2	60	1,5	2 експедеційна дивізія морської піхоти
аеромобільний десант, до двох рот морської піхоти	–	1	самостійні дії
аеромобільний і морській десанти, до батальйону морської піхоти	–	1	самостійні дії
аеромобільний десант, бригада 101 пшд	120	1	18 ПДК
аеромобільний десант, бригада 101 пшд	130	1	7 АК
парашутний десант, пдб 82 пдд	60	1	оперативна група “ДАГЕ”  (Франція)
парашутний десант, пдб 82 пдд	60	1	18 ПДК
парашутний десант, пдб 82 пдд	80	1
аеромобільний десант, бригада 101 пшд	70	1
парашутний десант, пдб 82 пдд	30	4 год.

 101-а повітряно-штурмова дивізія, що входила до складу 18-го повітрянодесантного корпусу США, але завдання виконувала в інтересах всього угрупування БНС: здійснювала блокування стратегічно важливої ділянки шосе Ас-Самах – Басра, не допускаючи відхід оперативних резервів противника на північ через коридор в районі Басри, та сковуючи дії резервів противника .

На першому етапі бойових дій з ранку першого дня наступу передовим загоном дивізії на відстані 80 км від лінії зіткнення була захоплення  і до полудня обладнана передова операційна база «Кобра». Вона розташовувалася на місцевості  у вигляді кола, діаметром близько 15 км. Передовий загін був перекинутий на 68 вертольотах типу «БлекХок», CH-47 «Чинук» (близько 500 чоловік піхоти і артилерійський дивізіон 105-мм гаубиць). В подальшому він був посилений 1500 піхотинцями, 50 бойовими машинами з ПТРК  і артилерійським дивізіоном 105-мм гаубиць  зі складу 1-ї парашутної аеромобільної бригади.

 На ранок другого дня наступу, на базу прибув наземний конвой з запасами ПММ і боєприпасів (700 вантажних автомобілів, 2000 чоловік особового складу і 30 бойових машин ПТРК), що дозволило підвищити ефективність застосування бойових вертольотів.

Під час другого етапу рейду через 30 годин після початку наступу була перерізана важлива рокадна комунікація, через яку підтримувалося усе угрупування іракських військ і проходила приблизно на відстані 200 км від переднього краю оборони противника,  для цього 25 лютого в 40 км південніше шосе на 30 вертольотах СН-47 були перекинуті три протитанкові роти на бойових машинах ПТРК “ТОУ”, які, перекрив шосе, забезпечили висадку піхотного аеромобільного батальйону. Пізніше на посилення була перекинута 3-а бригада, яка контролювала шосе до кінця операції при підтримці бойових вертольотів з бази «Кобра». З 28 лютого ця бригада приймала участь у блокуванні чотирьох дивізій противника в районі Ен-Насірії. З ранку того ж дня в інтересах створення вигідних умов для розвитку нступу 7-го АК США на глибину понад 70 км була десантована 2-га парашутна аеромобільна бригада. Яка захопила вузол доріг в районі Рахаїл з метою заборони відходу іракських частин з Басри. Перед десантуванням була проведена розвідка і рекогносцировка району висадки спеціальними групами зі складу 1-го батальйону 327-го парашутного полку 101-ї повітряно-десантної дивізії. Висадку і бойові дії бригади забезпечували до 300 вертольотів різного призначення, з яких 50 бойових. В другій половині дня вертольотами, які підтримували бригаду, було нанесено вогневий удар по противнику чим зірвали спробу проведення контрудару танковою бригадою противника. При цьому одним з вертольотів було знищено близько 30 бойових броньованих машин.

25 лютого до кінця доби бригада виконала завдання і з’єдналася з передовими частинами 7-го армійського корпусу США.

На третьому етапі проведення рейду приймалися міри по зриву спроб відходу за річку Евфрат великої групировки противника. Для цього 27 лютого після перекидання вертольотами 2-ї парашутної аеромобільної бригади, була розгорнута ПОБ “Гадюка” (на якій були зосереджені значні запаси ПММ і боєприпасів) .

Одночасно проводилася підготовка до висадки північніше м. Басра 1-ї парашутної аеромобільної бригади. Але в подальшому від висадки десанту відмовилися в наслідок стрімкого наступу наземних військ. Передові частини яких виходили в район висадку десанту набагато раніше визначеного часу.

На оперативному рівні повітряно-наземний характер дій наступаючих оперативних угруповань військ обумовлювався вибірковим порядком вогневого супроводження наступу, глибоким вогневим впливом корпусів по резервах противника та висадкою в їх інтересах оперативно-тактичних повітряних десантів.

Вогневе супроводження наступу здійснювалося методом «вогневого ковра», який проводився перед бойовими  порядками військ на глибину до 100 км і при цьому важливі об’єкти противника підвергалися багаторазовому ураженню різноманітними засобами практично без часових інтервалів. З початку штурмовою авіацією було нанесено бомбо-ракетні удари на відстань від 50 до 100 км. По мірі наближення фронту до об’єктів по ним наносили удари ударні вертольоти (застосовуючи керовані ракети типу «Хеллфайр»), а на відстані 20-30 км ракетні системи залпового вогню MLRSM 270. В зоні від 5 до 20 км вогневі удари наносила самохідна артилерія, застосовуючи касетні керовані боєприпаси. На відстані від 3 до 5 км – 106,7-мм і 120-мм міномети.

В інтересах підтримання високих темпів наступу оперативних угрупувань військ, швидкої реалізації результатів вогневих ударів і захоплення об’єктів оперативного значення широко застосовувалися оперативно-тактичні повітряні десанти, які висаджувалися на глибину від 30 до 80 км,а  їх бойовий склад був різноманітним: від посиленого батальйону до бригади.

Так через 4 години після початку наступу в районі аеропорту Єль-Кувейт парашутним способом була десантована бригада 82-ї повітряно-десантної дивізії США у складі двох парашутно-десантних батальйонів (близько 15000 чоловік). Перед десантом було поставлено завдання по захопленню і утримуванню аеропорта до підходу передових частин приморського угрупування військ. Дії повітряного десанту були чітко скоординовані з вертольотними десантами морської піхоти, висаженим для захоплення плацдарму на узбережжі в північній частини Єль-Кувейту, ударами авіації  і вогнем корабельної артилерії.

До середини наступного дня десант з’єднався з наступаючими уздовж берегу частинами 2-ї експедиційної дивізії морської піхоти США. Вранці 25 лютого десантуоммий парашутним способом батальйон 82-ї повітряно-десантної дивізії в інтересах сприяння наступу оперативної групи «ДАГЕ» захопили аеродром Єс-Сальман. Зранку 27 лютого перед фронтом 18-го повітрянодесантного корпусу США в тил противника на глибину до 40 км була висаджена бригада 82-ї повітряно-десантної дивізії, яка оволоділа важливим вузлом доріг південніше Махаттат-Джалиоа, чим значно ускладнила відхід 17-ї танкової і 46-ї піхотної дивізій противника на Єн-Насірію. В той же час східніше Самави парашутно-десантний батальйон тієїж дивізії перерізав шоссе на Єн-Насірію, а з ранку наступного дня західніше цього міста повітрянодесантна бригада разом зі 101-ю повітряно-штурмовою дивізією і 24-ю механізованою дивізією блокували в цьому районі велику групировку іракських військ.

Метою дій аеромобільних сил – негайне використаня результатів вогневих ударів, створення в оперативній глибіні оборони противника активно діючого фронту в інтересах формування умов розгрому  з’єднань противника на частини.

Тим самим, авіація, оперативні і оперативно-тактичні повітряні  і аеромобільні десанти ізолювали зєднання першого ешелону від другого  і резервів, порушили їх оперативну взаємодію, дезорганізували роботу оперативного тилу і системи управління, а «важкі» дивізії ударних угрупувань послідовно завершували розгром противника.

На тактичному рівні повітряно-наземний характер наступальних дій проявився в чисельних тактичних повітряних і аеромобільних десантах.

У ході операції «Буря в пустелі» тактичні повітряні десанти виділялися, як правило, з бригад першого ешелону у складі від взводу до роти  і висаджувалися вертольотами дивізіонних бригад АА на глибину від 10 до 30 км.. Їх основними завданнями були: захоплення і утримування ключових ділянок місцевості або важливих об’єктів; зрив маневру тактичних резервів противника і заборона його відходу; коректування вогню артилерії і наведення високоточнох боєприпасів авіації.

Повітрянодесантні і повітряно-штурмові з’єднання і частини, які мали в штаті різноманітні типи вертольотів, мали тактичні перваги, які обумовлювалися різким зростанням вогневої потужності і отриманні безпрецедентних  маневрених можливостей.

Таким чином, на основі аналізу досвіду бойового застосування високомобільних формувань збройних сил США в операції багатонаціональних сил «Буря в пустелі», можна зробити наступні висновки:

а) під час бойових дій командування БНС активно застосовувало повітрянодесантні війська для рішення як оперативних, так і тактичних завдань;

б) під час ведення бойових дій було визначено місце і роль повітрянодесантних військ в сучасній війні та на практиці було перевірено можливості сил швидкого розгортання  у виконанні поставлених завдань;

в) під час повітряно-наземної операції БНС широко застосовувалися парашутні, аеромобільні (на вертольотах) десанти. У складі БНС діяли  82-а повітрянодесантна і 101-а повітряно-штурмова дивізії США, 4-а аеромобільна дивізія Франції, повітрянодесантна бригада Єгипту – всього 23 батальни. З них в якості повітряних десантів були задіяни 10 батальйонів. Повітряні десанти проводили висадку парашутним способом на глибину від 15 до 70 км у складі від одного-двох парашутно-десантних батальйонів до аеромобільної бригади. Основою для формування і підготовки цих десантів були 82-а повітрянодесантна і 101-а повітряно-штурмова дивізії;

г) завдання, які виконували повітряні десанти в тилу противника, були характерними для переслідування противника який відходів і за своїм змістом не відрізнялися від прийнятих поглядів;

д) успішному застосуванню повітряних десантів передувала великомасштабна, тривала і цілеспрямована підготовка. Під час якої було проведено повітряну наступальну кампанію, яка забезпечила повне панування в повітрі, дезорганізацію системи управління військами і зброєю, практично повне подавлення і знищення засобів ППО;

ж) взаємодія бронетанкових і механізованих дивізій з повітрянодесантними і повітряно-штурмовими з’єднаннями забезпечили високу ударну потужність, маневреність угруповання БНС. Вміле використання високого бойового потенціалу повітрянодесантних військ у поєднанні з вогневою потужністю загальновійськових формувань створює реальні передумовиля досягнення успіху на любих ТВД;

к) значне збільшення бойових можливостей повітрянодесантних військ було досягнуто за рахунок наявності в їх складі штатних бригад армійської авіації (в 101-й повітряно-штурмовій дивізії – 374 вертольота; 82-й повітряно-десантній дивізії – 122 вертольота).