«Анатоліч», ми тебе не забудемо!

…Похмурий ранок 24 грудня 2017 року. Околиці Авдіївки, шахта Бутівка. Командир парашутно-десантної роти зібрав особовий склад, щоб повідомити сумну новину:
– Сьогодні в шпиталі пішов із життя мій заступник, старший лейтенант Юрій Золотарьов. Лікарі довго боролися за його життя, але поранення, які він отримав від розриву ворожої міни були надважкими, – промовив з «комком у горлі» ротний Роман.

Після хвилини мовчання ротний дав команду «розійдись». Проте підрозділ десантників на мить наче завмер. Ніхто не хотів вірити в те, що «Анатоліча» (так офіцера називали товариші по службі) вже немає… Десантники не помирають, вони йдуть на небо…, – сказав хтось із присутніх.
Так пригадує той день командир роти Роман. Всім було дуже важко усвідомити, що трапилось. «Анатоліча» в підрозділі знали і поважали всі, і в те, що його вже немає з ними, ніхто вірити не хотів.

Ротний згадує, що новину про загибель Романа він сам дуже боляче сприйняв, а повідомити про втрату бойового побратима всьому підрозділу було ще тяжче.

– Юрій був не просто заступником із морально-психологічного забезпечення, я завжди вважав його своїм другом. Він ніколи не сидів на місті. Завжди був на позиціях, спілкувався з бійцями, знав про їхні проблеми і завжди допомагав справитися з труднощами. З ним можна було поспілкуватися на будь-яку тему.

Юрій Золотарьов – кадровий військовий, свого часу закінчив Сумський військовій інститут ракетних військ та артилерії. Після випуску розпочав офіцерську службу на Дніпропетровщині, в 25 окремій повітрянодесантній бригаді. Під час часткової мобілізації, не вагаючись, повернувся до своєї військової частини, брав участь у бойових діях на Донбасі.

Десантники із сумом пригадують, що коли починався ворожий обстріл, Юрій Золотарьов ніколи не панікував, а завжди був зібраним і давав приклад іншим. У нестандартних ситуаціях швидко приймав правильні рішення. Він міг віддати солдату свою каску.

Його підлеглий Омар розповів, що познайомився із заступником командира роти восени 2016 року на броні БТРа, коли їхня рота колоною висувалася на чергову ротацію в зону АТО. Омар запам’ятав той момент дуже добре, адже відчув що у цієї людини якась неприхована щирість та привітність.

– Він був справжнім бойовим офіцером та щирою людиною. Підлеглі зверталися до нього з усіх питань і він завжди їм допомагав. На бойових позиціях, він завжди підказував як діяти в кризових ситуаціях. Не хочеться вірити, що «Анатоліча» вже немає… Ми його ніколи не забудемо…

Ігор Парубський, “Військо України”