Бойова служба, погода, спорт та багато іншого. Один день з життя десантного підрозділу на передовій

1 Лютого, 201931 Січня, 2019 dshv_redactor-1

Українські десантники разом з іншими підрозділами Збройних Сил продовжують виконувати поставлені бойові завдання на лінії бойового зіткнення: тримають під своїм вогневим контролем наші рубежі, ведуть спостереження за ворожими позиціями, придушують адекватним вогнем у відповідь вогневі точки противника, коли противник починає нахабніти.

«Марунові берети» завжди раді гостям на позиціях. Нові обличчя, нові історії, нові емоції – розбавляють дещо одноманітні бойові будні наших воїнів на передовій.

Запитую про обстановку.

– Ось! – красномовно киває боєць на мішок з небезпечними залишками «подарунків» від окупантів – назбирали після свят. Два мішка уламків колись були смертоносними боєприпасами, які з настанням темряви прилітають з ворожих позицій навпроти.

– Щодень ближче до вечора чекаємо обстрілів, години з сьомої і до ранку. Вдень – більш-менш тихо, але як темніє, починається. З того боку «стрілкотня», великий калібр, станкові та протитанкові гранатомети. По звуку «виходів» чуємо їх міномет –продовжує воїн. – Є підозра, що десь там працюють снайпери, тому вживаємо додаткових заходів безпеки, не показуємося на відкритих місцях.

На вогневих позиціях холодно і тихо. Вдень рідко прилітає. Визначені військовослужбовці ведуть спостереження. Серйозні, неговіркі. Мало слів, мало рухів. Мають все напоготові для бойової роботи. Автомат в руках. Патрон в патроннику. Боєкомплект в підсумках «розгрузки». Біля бійниці – споряджений кулемет. Поряд, в нішах – «Мухи», на відстані руки. Бінокль, труба розвідника, картка вогню. Такий, по-спартанському бойовий інтер’єр. Радєйка час від часу оживає голосом старшого.

– Без змін. У мене тихо! – доповідає у визначений час.

Вітаємося.

– Ми і так знаємо, з якого боку чекати «прильотів», і без схем, вже давно всі свої орієнтири вивчили, пристріляли! Як починається обстріл, кожен знає своє місце, свій маневр, свій сектор. Як і чим прикрити – зуміємо!

Ворог часто провокує вогнем – поодиноким, неприцільним, хаотичним. Особливо вночі. Безладна «сепарська» стрілянина трасерами – щоб спровокувати наших на відповідь, викрити наші вогневі позиції.

– Коли бачимо, що «насипають», відпрацьовуємо тим же калібром, не мовчимо! – запевняють воїни на спостережному посту. Бачимо віддаля український прапор. Наші воїни встановили його, щоб ворог знав, де українська земля. Кажуть, в перший же день противник намагався знищити його прицільним вогнем. Встояв. Вцілів.

Тут ми затримуємося ненадовго, до ворожих позицій декілька сотень метрів, не відволікаємо спостерігачів від їх роботи.

Повертаємося назад. Вільні від служби десантники жартують, позують для фото. Не всі фото до публікації, але для домашнього архіву обіцяю потім віддати.

Запитуємо, як і чому потрапили на війну.

– Прийшла пора! Всі мої друзі відвоювали, тепер і моя черга! Треба виконати свій обов’язок перед Батьківщиною!

– До війни навчався в медичному на лікаря. Хотів рятувати життя. І тут рятую життя, по факту. Не шкодую. Це історія, яку ми бачимо, яку ми творимо своїми руками!

Запитую про дозвілля – кажуть, на передовій воно дещо одноманітне. Час на відпочинок, сон, почитати з телефону. Спорт, якщо дозволяє погода і обстановка – ось і всі розваги. Спортивний куточок – під відкритим небом. Штанга, лава, пара гантелей, перекладина – цього достатньо. А більше – тонусу додають щоденні господарчі роботи, інженерне дообладнання і укріплення позицій. Це те, що «динамити» не можна – де треба, підкопати, де треба, укріпити стінку чи перекриття. Піднести і нарубати дров.

–Це найбільше виснажує – багнюка, чистити, копати. – зізнаються. – Доводиться воювати ще й з погодою! Укріплювати стінки окопів, бліндажі, поглиблювати переходи. А що робити? Справляємося!

Погода дійсно мінлива – що вночі замерзає, те вдень перетворюється на в’язку багнюку. Але ходи сполучення і траншеї повинні бути розчищені.

Потроху темніє. Спускаємося в обладнаний бліндаж. Кухонька зустріла теплом, запахом їжі і затишком. Кіт звернувся калачиком біля грубки. Час йде до вечора, тому скоро по черзі будуть приходити побратими на вечерю. Спочатку ми почуємо кроки з-за рядна, яким закриті двері для кращого зберігання тепла, слова привітання, сміх, легкий чирк запальничкою, дим сигарети і лиш тоді, за пару хвилин воїн заходить на вечерю. Війнуло холодом. Автомат – на стіну, гарячу тарілку в руки, сьорбнути кави – і коротке слово, як минув день.

– Сьогодні було тихо!