Бойовий медик «Хірург» на фарт не покладається

Початок і перші місяці повномасштабного вторгнення рф в Україну Олександр працював у одній з черкаських лікарень, де після закінчення місцевої медичної академії був фельдшером невідкладних станів. Вже тоді через його руки пройшло безліч поранених воїнів.

«Поступово ставало ніяково від того, що я не на війні, хоча й лікував хлопців, – згадує нині вже бойовий медик розвідувальної роти молодший сержант із позивним «Хірург». – Прийшло усвідомлення, що на фронті мої навички будуть потрібнішими».

Так у грудні 2022 року він за власним бажанням опинився у ДШВ. Скільки житиме, згадуватиме епізод, що стався на Запорізькому напрямку: «Тримали лісосмугу, поранені йшли конвеєром. Я був єдиним медиком. Одному дуже важкому пораненому евакуація відпускала не більше півгодини. «Та ні, я не згоден!», – сказав собі й почав робити свою роботу. Витратив багато препаратів, медзасобів і сил. Але воно було того варте. Людина й досі жива!».

За той випадок Олександр згодом отримав почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест». А схожих ситуацій було не один десяток. Прірва між цивільною і тактичною медициною величезна, ділиться враженнями Хірург. Тут набагато важче: умови, складність поранень, обмеженість ресурсів. Медик має лише рюкзак, вміння й фарт. Але на фарт Сашко покладатися не звик.

«Наважитися прийти до ТЦК непросто. Острах і відчуття невідомості холодять п’яти… А хто, як не ми? Сидіти й чекати, коли в твої двері постукає ворог? – слушно звертається Хірург до співвітчизників. – Хочеться приносити користь, захищати своє та жити в мирі. Саме тому одразу після війни я одружуся. Життя мусить тривати!».

Служба зв’язків з громадськістю 46 окрема аеромобільна бригада ДШВ ЗС України