Бойовий шлях Героя України комбата Козія почався ще в березні 2014 року

Ім’я 33-річного Героя України, кавалера орденів Богдана Хмельницького III і II ступеня командира батальйону окремої десантно-штурмової бригади підполковника Ростислава Козія добре відоме в ЗС України. Він належить до нової плеяди офіцерів, які формувалися і проходили становлення вже під час російсько-української війни. Саме завдяки професіоналізму і мужності таких командирів Україна змогла не просто зупинити підступного ворога, а завдати йому нищівних втрат, поступово звільняючи нашу землю від окупантів. Напередодні професійного свята — Дня ДШВ, кореспонденту АрміяInform вдалося поспілкуватися з прославленим командиром.

Був свідком, як «слов’янська співдружність» перетворилася на російську підступність

Народився Ростислав в мальовничому місті Перемишляни, що на Львівщині. У 2007 році закінчив Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут. Того ж року вступив на аеромобільний факультет Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Після академії був призначений на посаду командира взводу ОДШБр у місті Миколаїв. Служба проходила в постійних навчаннях і удосконаленні парашутно-десантної підготовки. До речі, на сьогодні в активі у комбата 135 стрибків з парашутом, 75 з яких — з військових систем, здійснених майже зі всіх типів авіаційної техніки: літаків Ан-26, Іл-76, гвинтокрилів. 

У 2012 році підрозділ Ростислава брав участь в міжнародних навчаннях з дуже красномовною назвою «Слов’янська співдружність». Вони запам’яталися тим, що серед учасників були військовослужбовці підрозділів збройних сил білорусі та росії. І хоча тоді відносини між нашими країнами вважалися дружніми, росіяни поводилися відокремлено і підозріло. Не йшли на контакти, відмовлялися спілкуватися і обговорювати не тільки військові, а навіть загальнолюдські теми. Казали, що за ними нібито слідкують представники ФСБ і їм заборонено розповідати про будь-що.

— Тоді ми вперше побачили в складі їхніх підрозділів сучасну на той час техніку, зокрема броньовані автомобілі «Тигр». Відчувалося, що на потреби і модернізацію зс рф їхнє керівництво не жалкує коштів. У той час російська армія вважалася досвідченою, хоча цей досвід і був набутий у загарбницьких і каральних війнах з переважно слабкішими в технічному оснащенні напіввійськовими з’єднаннями Ічкерії та нечисленними формуваннями грузинської армії. Але ніяких тривожних думок з цього приводу в українських військових не виникало. Навряд чи хто в той час наважився б припустити, що росія може колись напасти на Україну, — пригадує офіцер.

Перший бій і перше поранення

Минуло два роки і фантастичний сценарій перетворився на реальність. Колишні так звані «брати по зброї», вже без запрошення почали вторгнення в незалежну Україну.

У березні 2014 року взвод, яким командував Ростислав, був залучений у виконанні завдань на півдні України. Обороняли стратегічні траси на Кримському напрямку. Потім здійснювали прикриття морського узбережжя на Херсонщині. З початком бойових дій на сході вирушили в Донецьку область. У червні 2014 року взвод старшого лейтенанта Козія брав участь у звільненні міста Лиман. В складі бронегрупи підрозділ десантників вночі виїхав для проведення стабілізаційних дій у місті. Під час руху колона потрапила в засідку. Бойовики розташувалися в лісі й звідти відкрили щільний вогонь з автоматичної зброї. Ростислав перебував на броні головного БТР і практично відразу дістав кульове поранення в руку. Попри раптову зміну обстановки, складні умови ведення бою, швидко зорієнтувався і віддав команду кулеметнику: «Контакт справа! Вогонь!» Потім ще встиг подати сигнал іншим машинам зупинитися і розосередитися на місцевості. Не припиняв керувати діями підлеглих до моменту евакуації. Завдяки рішучим діям командира взводу вдалося уникнути серйозних втрат і своєчасно дати відсіч ворогу.

До початку 2015 року Ростислав проходив лікування у госпіталі та вже в січні повернувся в стрій. Деякий час виконував бойові завдання на Маріупольському напрямку і поблизу ДАПу. Його взвод мали залучити до розблокування Донецького летовища, але ситуація там змінилася і це завдання скасували. У травні 2015 року офіцера призначили на посаду командира роти, а з 2018 року він виконував обов’язки заступника командира батальйону, потім начальника відділу бойової підготовки частини, а в 2020 році Ростислав став командиром батальйону. Весь цей час військовий майже постійно перебував в районах виконання бойових завдань. Його досвід і вміння допомагали вирішувати найскладніші завдання. Не випадково, що командування довірило йому представляти батальйон на міжнародних військових навчаннях на Яворівському полігоні, де відпрацьовували систему підготовки штабів за зразком НАТО.

Як тиха ротація закінчилася справжньою широкомасштабною війною

Чергова ротація в лютому 2022 року в районі населеного пункту Щастя, що на Луганщині, вже підходила до завершення. В березні підрозділ готувався до повернення в ППД. Зі слів Ростислава, це була найспокійніша ротація зі всіх, де він був. Майже вісім місяців на їхній ділянці відповідальності була відносна тиша. Але десь за тиждень до початку широкомасштабного вторгнення почалися артилерійські обстріли, які мали явно не випадковий або провокаційний характер. Вони були цілеспрямованими і тривалими. Гатили з 120-мм мінометів, 122-мм САУ 2С1 «Гвоздика», гаубиць Д-30. Тоді стало зрозумілим, що ворог готується до більш серйозних дій.

Ранок 24 лютого почався з 40 хвилинного обстрілу позицій батальйону з РСЗВ «Град». Потім в село Лопаскине, де проходила смуга оборони одного з підрозділів, прорвалась ворожа ДРГ чисельністю до 30 осіб. Вони на плавзасобах приховано переплили річку Сіверський Донець і зайшли в селище. Добре орієнтуючись в населеному пункті, ворог відразу відкрив вогонь по містах розташування особового складу. Почався запеклий бій. Сили і засоби рашистів постійно зростали, тому десантникам довелося відступити на другу лінію оборони. Але комбат не був би комбатом, якби не спробував відбити населений пункт. Він зібрав зведену групу і на трьох БТРах спробував увірватися в село. Атака була настільки неочікуваної для ворога, що застала їх зненацька. Вже на перших хвилинах бою десантники влучним пострілом з британського протитанкового засобу NLAW спалили разом з екіпажем ординський танк. Постійно маневруючи і поливаючи московитів вогнем з великокаліберних кулеметів намагалися вибити їх з селища. Але невдовзі ворог оговтався і почав атакувати з флангів з наміром оточити відчайдушних українських десантників. Комбат зрозумів підступний намір противника і своєчасно дав команду на відхід. Групі вдалося без втрат повернутися до своїх позицій. Було всього 5 «трьохсотих», один з яких — сам комбат. Ростислав дістав легке осколкове поранення. Ще два дні батальйон тримав оборону, поки не надійшла команда відходити. Півтора місяця батальйон разом з іншими підрозділами вів активну оборону і стримував наступ загарбників на Сєвєродонецькому напрямку.

Щодня дивилися в очі смерті

Справжньою перевіркою стійкості і вольових якостей комбата і його товаришів стала оборона населеного пункту Зарічне поблизу Лиману. Майже цілий тиждень десантники під безперервними обстрілами тримали тут оборону і стримували навалу двох БТГр окупантів. Як згадує Ростислав, артилерія загарбників працювала в режимі 24/7. Причому застосувався весь спектр озброєння, починаючи від 120-мм мін і закінчуючи ракетами і касетними бомбами. А з ранку до наступу темряви піхота хвилями атакувала позиції батальйону за підтримкою танків, БМП і БТР. Бронетехніки було стільки, що не встигали її рахувати. На місце спаленої приходили інші й так щодня. Боєкомплект і припаси підвозили вночі. Поранених із ризиком для життя вивозили з поля бою під обстрілами. У десантників не було часу для сну, харчування, перепочинку. Все зливалося в один суцільний бій, який тягнувся не годинами, а днями. Позиції знаходилися безпосередньо в селі, там же був розташований КСП батальйону. Коли танки підходили на достатню для ведення вогню протитанкістами відстань, розрахунки починали активно застосовувати всі наявні засоби: від РПГ-7 до більш сучасних NLAW і Javelin. Комбат керував боєм і намагався діяти максимально ефективно. Віддавав накази, корегував дії розрахунків, налагоджував взаємодію з силами і засобами старшого начальника. Про щільність вогню наочно свідчить той факт, що наприкінці тижня в батальйоні майже не залишилося командирів рот і взводів, були поранені начальник штабу і зв’язківці. Але вони вистояли і виконали завдання.

Потім вже були бої за Лиман, де ворог застосовував тактику вогняного валу, коли на ділянці оборони підрозділу ворог збирав до 180 стволів і атакував силами двох бригад за підтримкою авіації і танків. І знов комбат був в найзапекліших місцях і разом зі своїми підлеглими дивився в очі смерті. В один з таких днів, проводячи огляд позицій в селі Богородичне, Ростислав потрапив під артилерійський обстріл і дістав важке уламкове поранення у спину. Головний сержант підрозділу, який перебував поруч і теж був поранений в ногу, зумів надати комбату першу допомогу і евакуювати в безпечне місце. Знов почався тривалий період лікування і реабілітації, але сьогодні Ростислав повернувся до строю і виконує свої обов’язки. Указом Президента України від 14 жовтня 2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, підполковнику Ростиславу Козію було присвоєно звання «Героя України» з врученням ордена «Золота Зірка».

Напередодні професійного свята — Дня ДШВ, офіцеру виповнилося 33 роки. Друзі, бойові побратими вітають свого комбата з Днем народження. Бажають міцного здоров’я, доброго настрою, родинного щастя і жаданої Перемоги!

Фото з особистого архіву Ростислава Козія

Олександр Кіндсфатер, кореспондент АрміяInform