“Через Маріуполь у 80-ку”: брати разом воюють за Україну в артилерійському підрозділі

Їх звати Петро та Степан. Вони з тої когорти людей, які ніби випромінюють світло. Мотивовані, щирі та відважні. Зараз вони – командир та навідник британської гармати L119 в нашій бригаді.

Повномасштабна війна для них почалась отак: брати спочатку вивозили родину колеги з Маріуполя, а далі через військкоматівське сум’яття проривались у лави 80 окрема десантно-штурмова бригада ДШВ ЗСУ.

Ось як згадує Петро:

“Коли почалося вторгнення, мене зранку розбудив мій кращий колєґа-військовий і сказав: “Вставай, війна почалась. Київ бомблять!” Він тоді мене попросив поїхати в Маріуполь та забрати його дружину з дитиною. Я не думаючи, зідзвонився з братом. Ми за годину поїхали в Маріуполь… Так почалась наша війна. 25 лютого ми вивезли їх у безпеку, а далі не вагаючись – боронити Україну. Морально ми були готові. 26 лютого зраненька були в військкоматі. Перед нами постав вибір – піти в ТРО, 44-ту або 80-ку.

Ми розуміли, що потрібно їхати ворогу на зустріч, а не чекати його біля дому. У 80 окрема десантно-штурмова бригада ДШВ ЗСУ можна було рушати сьогодні, але своїм ходом. Ми вибрали цю бригаду і не пошкодували”.

Але військкомат помилився та надав хлопцям не всі необхідні папери для військової служби. Переночувавши в добрих людей, 27 лютого раненько брати вже були під військовою частиною. Далі поїхали в інший військкомат, та з нього їх вигнали. Лише візит в третій військкомат увінчався успіхом.

“На силу Божу 29 лютого нас впустили в частину! – радо вигукує Петро. – Служити мені з братом набагато легше, ніж без нього. Морально спокійніше. Можна порадитись. Ми завжди підтримуємо один одного”.

Степан чуйно додає: “Служба разом в одному підрозділі нічим не відрізняється від служби інших солдатів. Тільки в нас все множиться на два: як радість, так і переживання”.

Брати знищують загарбників з британської гармати L119. На Бахмутському напрямку ситуація важка і напружена. Ворог кидає величезні ресурси, щоб утримати свої рубежі.

“Але наші десантники, львівські леви, вперто вигризають клаптик за клаптиком нашу землю у ворога. Зі своєї сторони ми всіма силами стараємось їм в цьому допомогти, прикриваючи артилерією.

Ми обов’язково переможемо, бо з нами піч о пліч найкращі сини та доньки нашої неньки-України! А ми зубаті й дуже вперті!” – резюмує Петро.

Служба зв’язків з громадськістю 80 окрема десантно-штурмова бригада ДШВ ЗСУ