Десантник Олег Дундук: виставляючи блок-пости навколо Слов’янська, нам допомагали місцеві жителі. це мотивувало
Олег Дундук офіцер 80 бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. В ексклюзивному інтерв’ю радіо “Армія ФМ” десантник пригадав початок АТО і завдання, які покладалися саме на їхню бригаду.
– День збору для виїзду в АТО був безпосередньо в березні. Ми почали готуватися до подій в Криму. Виїжджали зі Львова 8 березня комбінованим способом – повітряним ешелоном та залізнодорожніми шляхами. Задача в нас була – перекриття державного кордону на східних рубежах. Поруч були бойові товариші мого підрозділу. Ми були морально готові до збройного конфлікту, з огляду на події в Криму. Ми були готові виконувати задачі. Самі себе налаштували морально.
– Як такого бойового досвіду в особового складу не було, хоча, мій командир отримав бойовий досвід в Іраці. На той час ми були одні з бойових підрозділів. ВДВ мали досить високий рівень підготовки. Завдяки моральному духу і розумінню критичної ситуації, яка склалася в державі. Особовий склад був готовий виконувати бойові задачі. Вчилися вже під час бойових дій.
– Ми швидко акліматизувалися. Звичайно, ми розуміли, що не все мирне населення нас підтримує. Спостерігали за тими проблемами, які мали інші високомобільні десантні війська, зокрема, 25, 95 бригади, як їхні колони блокувало мирне населення. Це для нас було не завжди зрозуміло, чому вони так вороже налаштовані проти нас. Окрім бойових дій, ми ще готувалися протидіяти отаким демонстрація.
– Коли ми почали виконання задач з виставлення блок-постів навколо Слов’янська, багато було людей, які нам почали допомагати, з самого міста, з навколишніх сіл. Вони дзвонили, передавали якісь передачі, хоча ми і не потребували цього. Великим позитивом для нас було, коли подзвонила перша жінка і сказала, що вони чекають, коли ми їх визволимо, багато хто в місті на нас чекав, вони сприймали нас, як захисників. Від того моменту ми самі собі вирішили, що не все мирне населення вороже налаштоване, і що потрібно їхати визволяти їх.
– Тяжко було не те, що їхати на війну, а спостерігати за подіями. Від Майдану ми жили «на казармі» і готувалися до виконання задач. Було багато розмов з офіцерами зі Сходу, хто підтримував Майдан, хто не підтримував. І за тижня два, коли ми вже готувалися, приводили техніку в належний стан, отримували боєкомплект, на фоні тих дискусій, вимальовувалась єдина думка, що всі рвалися в бій. Ми не знали куди ми їдемо, але всі хотіли, бо розуміли, що в державі незрозуміло що твориться. Були навіть такі думки, що країна може розпастися. Спочатку Крим, потім Донбас. Всі хотіли цього вильоту. Коли ми на аеродромі Львів завантажувалися, всі дуже раділи. Багато хто з цих хлопців не повернулися, але всі горіли бажанням летіти на Схід і рятувати ситуацію.
– Рідні і близькі переживали, бо була суцільна невідомість. Але ми всі були кадрові військові, вони розуміли, що це потрібно і ми повинні туди їхати
Армія FM, ЦТРС МО України