Десантник Олександр Тараненко про бої у січні 2015-го на «Зеніті»
…«Таран» утратив свідомість і отямився лиш тоді, коли медик бив його по обличчю. Спробував поворухнути руками й ногами – ніби цілі та слухаються. А в голові – мов сто дзвонів били одразу.
Олександр пригадує, як у приміщення розбитих боксів на «Зеніті», де десантники розмістились на відпочинок, зранку 22 січня 2015-го влетів боєць зі зведеного підрозділу «Дика качка» і крикнув: «Хлопці, танки йдуть з Донецька!» Пауза тривала лише секунду-дві. Командир взводу старший лейтенант Ткачук, який замінив пораненого ротного, миттю наказав зайняти позиції. А сам із групою бійців зайняв оборону на правому фланзі.
«Таран» очолив десантників зліва. Танки і БМП ворога розгорнулись у бойовий порядок, прикриваючи піхоту, вели вогонь по «Зеніту». У тому бою, що тривав майже день, особливо відзначився командир розвідвзводу старший лейтенант С. Бій. Позиції нещадно крили з артилерії. Але спільно десантники і зведений підрозділ атаку ворога успішно відбили. Противник поніс утрати в живій силі та техніці, а декількох найманців захопили в полон.
Там же, на «Зеніті», Сашко зазнав контузії. Повертаючись з двома бійцями від командира, десантники йшли через розбитий бокс. Обстріл, що припинився годину тому, знову розпочався. Повітря розрізав характерний звук танкового снаряда. Він влучив у стіну неподалік, залишки якого і накрили десантників. «Таран» утратив свідомість і отямився лиш тоді, коли медик бив його по обличчю. Спробував поворухнути руками й ногами – ніби цілі й слухаються. А в голові – мов сто дзвонів били одразу…
Сашко міг бути гарним програмістом, але вибрав десант
Він народився й виріс у Черкасах. Закінчив школу, а згодом і політехнікум. Мріяв бути програмістом, але бажання стати десантником взяло гору. І восени 2013-го Сашко, пройшовши жорсткий відбір, розпочав службу у першому батальйоні 95-ї Житомирської аеромобільної бригади.
На початку бойових дій на сході Олександр був уже добре підготовленим кулеметником. Дні, проведені на полігоні, з учорашнього студента швидко зробили бійця.
Напередодні бою на «Зеніті» десантники намагались штурмувати Спартак. Їхня колона рухалась під прикриттям танків. Ворог відкрив потужний вогонь.
– Враження таке, що стріляли зусібіч, – пригадує Олександр подробиці бою. – З боку шахти «Бутівка» по колоні працювали снайпери і кулеметники, десантники з броні та навідник з кулемета дещо гасили їхню активність. Колона повільно просувалась уперед, аж тут з боку Спартака вдарили ворожі ПТРК. Танкісти відірвались і прорвались уперед. А десантники, потрапивши під щільний вогонь, потужно «огризались», але рухатися вперед усе ж не могли. Олександр помітив, як у їхній БТР летить ракета із ПТРК. Та за мить, зачепивши високу кучугуру снігу, вона змінила траєкторію й упала праворуч від БТРа, метрів за чотири. Сашко хутко перелетів на ліву сторону, і з хлопцями заліг. Але ракета не детонувала, що і врятувало екіпаж. Потрапивши під шалений опір ворога, втрачаючи своїх, колона поволі почала рухатись назад до «Зеніту». Далі було кілька спроб штурму «Бутівки» та її взяття.
Він не раз пізніше з підрозділом повертався на «Зеніт» і на Бутівку. 5 років війни, неабиякий бойовий досвід… Але то вже інші сторінки бойової біографії відважного десантника.
За особисту мужність старшину Олександра Тараненка нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Неймовірна втома за роки війни, зниження інтенсивності бойових дій, рутинна «паперова» робота на ППД змусили Сашка взяти паузу у військовій службі. Він звільнився нещодавно і повернувся у рідні Черкаси.
Але він повернеться, точно повернеться. Бо він і армія – то одне ціле.
Сергій Жмурко
Кореспондент АрміяInform