Десантник з блокпоста «Рибхоз»
«До бою! Танки!» — ще встиг крикнути командир, а вже за декілька секунд пролунав перший вибух. Щойно ми збиралися на ротацію, складали речі, готувалися до вечері. Проте саме наш блокпост «Рибхоз» прийняв першу російську танкову атаку під Слов’янськом у 2014-му. Кілька годин точився бій, четверо побратимів уже ніколи не повернуться додому, ще четверо — зазнали поранень, зокрема і я. Все, що відчув — ураз запекло в лікті й рука потроху почала німіти. Навіть не зрозумів, що мене поранило. Коли закінчився бій, ми евакуювали всіх на сусідній блокпост. Там і оглянули моє поранення та відправили на лікування». Так пригадує один з боїв командир відділення 95-ї бригади сержант Олексій Молчановський.
— За чотири роки війни спогадів вистачає. Тут і сніданок на Карачуні, що не відбувся: щойно ми підійшли до кухні, постояли, поспілкувалися — раптом почули команду «Повітря». Чудом устигли в укриття, а коли вийшли назовні — кухня була знищена ворожою міною. Часто згадується моя крайня ротація в Авдіївську промзону: ми саме стояли на відвойованій 72-ю бригадою позиції «Орел», де на нас активно полювали ворожі снайпери…
Чоловік зізнається, час від часу дається взнаки поранення, яке він дістав ще у 2014-му на блокпості «Рибхоз».
— Уламок увійшов у ліктьовий суглоб так, що лікарі порадили взагалі його не чіпати. Ізюм – Харків – Київ – Житомир… Уже за місяць лікування в шпиталях я знову повернувся до побратимів.
Та з кожним відрядженням на війну дедалі важче було повертатися додому. Тому у 2018-му Олексій вирішив майже докорінно змінити своє життя. Тоді допомогли курси з організації власної справи для ветеранів бойових дій, які проводили в Житомирі.
— Побратими та куратори на курсах консультували, що і як правильно зробити, аби в перший день не прогоріти в бізнесі. Яку сферу краще обрати? Як інвестувати? Де розміститися? Врахувати потрібно багато нюансів, — розповідає чоловік. — А ще в цей час вдома я робив ремонт, змінював електропроводку. І чомусь саме тоді подумалося: «А може відкрити магазин з електротоварів?» Дружина підтримала, і почалася кропітка праця над реалізацією задуму.
Знайшли приміщення швидко, та й район підібрали вигідно — промзону, де є попит на такий специфічний товар.
— Найважчим і найдовшим випробуванням для нас став ремонт приміщення. Замінили вікна й двері, облагородили будівлю. Інвесторів не залучали, вирішили для початку спробувати власні сили, — пригадує Олексій. — І напередодні нового 2020 року відкрилися під назвою «Є контакт». З місцем дійсно не прогадали, вже буквально за кілька тижнів напрацювали клієнтську базу.
А ще для постійної підтримки з побратимами створив чат, де консультують один одного та діляться ідеями.
— Після повернення з війни у мене пішло кілька місяців, аби адаптуватися до звичного розміреного життя. Було важко зрозуміти, що я вже вдома, а не на війні. Відчуженість до навколишніх процесів, нічні тривоги й безсоння. Дружина бачила мою поведінку та постійно підтримувала. А нині допомагає з магазином. Так би мовити, родинний бізнес, — усміхається Олексій Молчановський. — З такою підтримкою повернутися з війни значно легше!
Ярослава Зоріна
Кореспондент АрміяInform