Герої серед нас…
Герої серед нас
#ДШВ #Завжди_Перші #ЗСУ #Герої_серед_нас #80brigade
Олексій Соловко начальник штабу десантно-штурмового батальйону 80 окремої десантно-штурмової бригади,капітан.
У липні 2014 року закінчивши Військову Академію м.Одеси Олексій розпочав офіцерську службу у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді на посаді командира десантно-штурмового взводу. Місяць серпень пройшов у лейтенанта Соловка на Яворівському полігоні, де під час третьої хвилі мобілізації молодий командир комплектував собі взвод, з яким вже у вересні вирушив на схід країни для виконання завдань за призначенням в районі проведення АТО.
– 10 жовтня 2014 року підрозділ на чолі з капітаном Володимиром Вишневським, де я був командиром взводу та близько 30 військовослужбовців роти зайняли позицію на так званому 32-ому блокпості, або ще як його назвали «долині смерті», – розповідає Олексій і додає: – Через три дні перебування на позиціях противник почав блокувати нас, через що командир роти капітан Володимир Вишневський дає команду йти на прорив з оточення, під час важкого бою чотири військовослужбовця було поранено серед них і сам командир роти, який втратив ногу, я був контужений, один військовослужбовець загинув. Після боїв поранених вдалося евакуювати через так званий «зелений коридор», який постійно обстрілювався.
А командиром на позиції залишився лейтенант Олексій Соловко. Продовжуючи Олексій розповідає: – З того дня,13 жовтня 2014 року, бої не в чухали , тривалість іноді була до 8 годин безперервних мінометних обстрілів. І так тривало 5 пекельних днів. У нас залишилась тільки стрілецька зброя. Боєприпаси, вода, продукти закінчувались тому я періодично викликав вогонь нашої артилерії на себе після чого бійці збирали все нам необхідне на території сеператистів. На 9-ий день противник піднявши білий прапор викликав нас на перемовини куди прийшли комбати так званої ЛНР, кадрові військовослужбовці Російської федерації, чечени,серби,осетини.
З нашої сторони молодий командир та троє виснажених бійців. Після довгих перемовин ворог дав Олексію з хлопцями можливість позбирати, повідкопувати по полях тіла загиблих побратимів та відвезти їх на підконтрольну українському війську територію. Але була одна умова… Вони відвозять тіла на сусідній 31 блокпост і повертаються – в інакшому випадку бойовики погрожували застосувати гради і «накрити» всіх хто залишився на блокпосту. Завантаживши в машину тіла загиблих, лейтенант Соловко з бійцями вирушив до своїх.
– Доповівши ситуацію, звантажили тіла 8 полеглих побратимів, я та військовослужбовці, що перебували зі мною не задумуючись вирушили назад, на так звану «долину смерті», адже там були наші в оточені. І знову бої, які тривали до 28 жовтня. Противник пропонував перейти на його сторону, здати зброю на що ми звичайно ж не погоджувались,- розповідає Олексій.
А далі, знаходячись у повному оточені розуміючи, що всі намагання підмоги прорватися до них марні, що закінчується вода, їжа та боєприпаси лейтенант Соловко йде на чергові перемовини з противником. На яких молодому командиру взводу вдається переконати противника про надання можливості відходу його підрозділу з повного оточення. Вражені відданістю та силою духу українських воїнів противник зголосився надати коридор для виходу військовослужбовців зі всією зброєю,але не дали ніяких гарантій. Олексій взявши в руку гранату, не знаючи який це буде шлях і що чекати від противника, повів хлопців за собою,і вони вийшли, всі…вимучені…але живі…
Сніжана Стеценко, 80 одшбр
