Герой України, комбриг 95-ї одшбр Олег Апостол “Формоза”: Під час операції в Курській області Сирський чує ініціативи знизу і дозволяє їх реалізувати
“Хто крайній раз наступав на Росію після 1941 року, на ядерну державу?”, – запитує із серйозним виразом обличчя командир 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади ДШВ ЗСУ полковник Олег Апостол, позивний “Формоза”.
Бригада, яку він очолює, – одна з тих, що з серпня беруть участь в операції Сил оборони України в Курській області РФ.
Комбригу Формозі 37. Командує бригадою майже два роки. У 2022-му став повним лицарем ордена Богдана Хмельницького, цьогоріч у лютому – отримав “Золоту Зірку” і звання Героя України.
“Я, до речі, досі ні разу в житті в Росії не був. А так зайшов у Суджу, походив, подивився. І розказую тепер усім, що цього року зміг побувати за кордоном”, – вже усміхаючись, продовжує Апостол.
Про те, що 95-ту бригаду очікує наступ на Курщину, він дізнався влітку, коли тривали жорсткі бої за Торецьк на Донбасі. Там було важко, визнає Формоза. Росіяни лізли, наче таргани. Але житомирські десантники з ними впоралися. Й одразу після Донеччини взялися проривати кордон між Сумською і Курською областями та просуватися вглиб ворожої території. Комбриг наголошує, що ДШВ створені саме для цього – штурмових дій.
Під час нашої розмови офіцер частенько вживає два слівця, коли говорить про знищення росіян чи їхньої техніки: “перемелювати” і “кінчати”. Погодьтеся, це додає експресії до портрету.
В інтерв’ю “Новинарні” Олег Апостол розповів про інтенсивність боїв на території ворога (наприклад, 18 наших штурмів за день); наскільки техніка й озброєння важливі під час боїв у містах; як на Курщині склалася своя лінія фронту та чимало іншого.
“Це ж круто – ї***шити пі***рів на їхній території. Це увійде в історію, розумієте? Це вже ввійшло в історію!”
– 95-та бригада – одна з частин, які беруть участь в операції на території Росії. Коли ви вперше дізналися про те, що перед вашим підрозділом постане таке завдання?
– Я дізнався ще перед тим, як мав заходити на Торецьк. Мене готували. Але ми трішки збилися з графіку…
– Кампанія з відбиття активних штурмів росіян на напрямку Торецька триває ще з червня.
– Так. Ми там багато перемололи противника, навіть дуже багато, включаючи їхніх ветеранів. І, до речі, з тими, кого ми не добили під час оборони Торецька, зараз зіткнулися з ними вже тут (у Курській області – “Н”): чули це від полонених, слухали перехоплення. Розвідка так само підтверджує.
– Як ви сприйняли цей наказ – йти на Курщину? Бо це, все таки, перенесення війни на територію іншої країни, нові виклики й загрози. Не всі на це погодилися.
– Це круто. Така ж операція була вже на Харківщині [2022 року]. Вже була довіра до главкома [Олександра Сирського] – він тоді правильно обрав напрямок. Відтак це вже не вперше ним була спланована така наступальна операція. Я довіряв йому. От вибрати напрямок контрнаступу – це в нього виходить, цього не відбереш, – усміхається Апостол. – Бо подивіться на цю операцію. Багато було важких питань: яким буде зв’язок, стріми, а чи буде подавлений GPS противника, а може, вони нам задавлять наш супутниковий зв’язок… Це найбільше нас лякало.
А проривати кордон і діяти на території противника – ми для цього заточені. І під час планування, з кожною зустріччю та взаємодією, які ми проводили у вищому штабі, всі ці питання залишалися позаду, і ми знаходили розуміння, як все має бути.
– Як вирішували питання зі “старлінком”? Адже на території Росії він не працює…
– Вже працює, – хитро усміхається. – Наше вище командування придумало інші засоби.
– На Курську область перекинули кілька бригад ДШВ. Чи були відмінності в застосуванні?
– Я заходив важче, ніж 80-та та 82-га. У них був час на підготовку, а я одразу ж із Торецька заходив на Курщину, нам тільки дали три дні на підготовку. Три дні – включно з переїздом. Але мені сказали, що я буду, наче фенікс – відроджуся, – сміється.
– Відродилися?
– Так!
Зрозуміло, що головний тягар ліг на ті підрозділи, які проривали лінію кордону. А ми вступили у бій через п’ять днів після початку операції. Наша бригада зайняла Погребки, Хитрівку, Камишевку – і досі їх тримаємо.
– Як ви мотивували підлеглих на штурми за російським кордоном?
– До мене не було від підлеглих запитань “чому ми тут?”. Бо це ж круто – від’ї***шити пі***рів на їхній території. Це увійде в історію, вірите? Воно вже ввійшло в історію!
От раніше всі лякалися “перетнути червону лінію” в цій війні. Але що таке ця “червона лінія”? На твою державу напала не ДРГ, а зайшли цілі бригади ворожої армії і зайняли шматок твоєї території і населені пункти. Це не “червона лінія”?.. Тому треба розуміти, що варто діяти максимально жорстко і швидко, інакше все буде не нашу користь.
Для моїх людей це новий досвід, особовому складу сподобалося. Це штурмові дії – ми відчули, для чого ми, ДШВ, призначені.
“Якби ми знали, що в жіночій колонії в Малій Локні немає ув’язнених, ніхто звідти не вийшов би взагалі”
– Опишіть один із штурмів на території Росії, де ви відчули своє призначення як ДШВ.
– Наприклад, ми брали Малу Локню. Її важко було взяти, бо всі пі***ри із Суджі втекли в Малу Локню. Там є жіноча колонія. Я боявся, що на “зоні” все ще утримують засуджених жінок. Бої тривали важко, бо в місті є триповерхові будинки. Тому ми затискали противника між забудовою. І коли ми дійшли до тюрми – я її не чіпав артилерією сильно, бо боявся, що там жінки. І не хотів, щоб постраждало цивільне населення. Якби я знав, що там нікого немає – ніхто би звідти не вийшов взагалі. А що там нікого не було – я про це не знав…
А загалом, коли ми брали Малу Локню, росіяни пищали від застосування танків і “мардерів”. За рахунок цього ми їх і “потушили”, вибили звідти.
– Скільки штурмових дій проводите за добу?
– Зараз у мене за день буває по 18 штурмових дій. Росіяни на БМП вчора (розмова відбувалася наприкінці вересня – “Н”) штурмували, якась нова частина з’явилася. Раніше не було на БМП нікого…
Нещодавно ми на новому місці прорвали кордон… Але тут трошки противник має перевагу в FPV – використовує оптоволокно. Ми намагаємося протидіяти їм нашим РЕБом.
– 95-та ОДШБр у боях на Курщині – це більше про чітке слідування плану чи був простір для імпровізації? Як до нової ініціативи ставиться вище командування?
– Справді, планували багато. Але в багатьох моментах я можу дати пропозицію главкому – і він на це реагує. Багато моментів ми ініціювали…
Так, є задачі від старшого начальника, які треба виконувати і дотримуватися. А інколи ти бачиш, що можна покращити – і кидаєш ідеї, і вони, в більшості, реалізовуються.
– А що саме пропонували головкому, і до вас прислухалися?
– Точку прориву кордону, наприклад. На первинній точці, яка пропонувалася, ми подивилися і зрозуміли, що там буде болото. І зайшли з іншого місця. До нас прислухаються і реагують, чують.
“Чого раніше не було – це застосування нашої авіації: тепер вона влучає в ціль з точністю до 2-3 метрів”
– Операція на території іншої країни. Чим вона стала особливою для вас із військової точки зору?
– Ми відчули, для чого ми призначені. Мали простір для дій. Тут (у Курській області РФ – “Н”) не було зосереджених сил противника, не було суцільної ешелонованої оборони, яка потребує важких зустрічних боїв. Тому можна маневрувати, проводити рейдові дії, можна розширятися вправо чи вліво – куди хочеш…
Також потрібно відзначити роботу нашої авіації і ракетників. Якщо мені треба в якусь точку влупити – маєш. Якщо треба застосування “хаймарса” – теж без питань. Вони також зіграли свою роль.
І те, що з’явилося в Україні і чого раніше не було – це застосування авіації: вона влучає в ціль з точністю до 2-3 метрів. Це дуже круто.
– Про які літаки йдеться?
– Це працюють наші МіГи, Су. Їх переобладнали під іноземні бомби.
– Як змінюється перебіг Курської операції?
– Перші два тижні (українські війська зайшли на територію Курської області РФ 6 серпня 2024 року – “Н”) все йшло гладко. Набрали багато полонених. Зараз стоїмо, вже важче воювати. Щоб узяти якусь позицію, потрібно докласти набагато більше зусиль.
Тоді (на початку операції) було більше простору для маневру. Зараз, грубо кажучи, вибудувалася і в нас лінія оборони, і в них… Вже так сильно не повоюєш.
– Росіяни окопуються?
– Вже окопалися.
– Маєте статистику по втратах ворога в результаті дій вашої бригади?
– Багато. Вбитими – більше сотні. Ми їх перемелюємо дуже добре. От вчора було 18 штурмових дій, з них 9 разів – це повітрянодесантні війська. Ми позицію жодну не втратили. Але уявіть, скільки ми їх перемололи.
Наші десантники ліквідували командира полку 76-ї дивізії.
І заступника комбрига 83-ї бригади. Влупили з FPV. Підтверджені.
…Чекайте, зараз я вам покажу, як працює моя техніка на Курщині – та ви що-о-о-о!.. – Апостол бере до рук свій телефон, починає гортати фото. Аж тут по-дитячому усміхається і показує екран гаджета – там кицька: – А це кішка моя, Айра, родом з Краматорська.
– Чию роботу з-поміж підлеглих можете виділити? Кого ви подаєте на нагородження на Курщині?
– У нас всі навчені, всі роблять свою роботу… Нещодавно був випадок: зайшла група російського спецназу в тил, взяла моїх чотирьох бійців у полон, вели назад. 12 чоловік ішло. Мої хлопці виявили їх, теж влаштували на них засідку, влупили їх і забрали своїх чотирьох полонених. Наші всі живі, а у пі***рів – шестеро “200-х”. А ті, що втекли, майже всі “300-ті”.
Відзначу також наш медичний персонал, який евакуйовує людей. Дівчата надають медичну допомогу, ми їх часто подаємо на нагороди.
А так, у кожному батальйоні – десятки людей, які подаються на нагородження.
– Полонених багато брали?
– Так, більше 80 чоловік. Завдяки нам, за рахунок тих полонених, яких ми понабирали, в тому числі, я думаю, хоч трохи “Азов” звільнили з полону. І мої люди відчувають піднесення.
Цей успіх психологічно є дуже важливим, є бажання рухатися далі, вперед.
– Як справи з технікою та озброєнням в 95-й ОДШБр? Які зразки західного ОВТ використовуєте?
– Треба віддати належне “Мардерам“. Вони на Курщині працювали, як косарка – “розбирали” споруди, де сиділи росіяни. Якби не така техніка, я не знаю, чи взяв би Малу Локню. Ну, може і взяв би. Але на все знадобилося би набагато більше часу.
І “Бредлі” хороші… Але хочеться потужнішого озброєння до цієї техніки.
– А що з людьми? Наскільки відчувається кадровий голод?
– Ну… Впритик. Хотілося б більше, щоб було ким замінити. Вже зима скоро.
“У Торецьку я втримався за рахунок того, що готувався на Курськ”
– Яким був ваш бойовий шлях від ранку 24.02.2022?
– Я тоді був комбатом, спав на розкладачці на Широкому Лані (полігон у Миколаївській області – “Н”). Спочатку – Каховська ГЕС, вихід з оточення в Херсоні, оборона Вознесенська… Ох, у нас тоді було натхнення! Ми тоді хотіли пі***рів максимально кончити! Наші контрактники були готові їх просто рвати: російський танк їхав із флангу, і всі наввипередки бігли його кінчати!
Якось мені навіть не дали засідку зробити на танки. Бо один військовослужбовець, який тільки приїхав і не був присутній на інструктажі, взяв і ввалив танку в лоб з РПГ. І колона зупинилася. А по плану вони мали проїхати ще метрів 50, ми їх потім би затиснули і кінчили! А не получилося. Героїчно з його боку? Так. Але наламав мені всю тему: я мав десяток танків загнати у засідку, підірвати і кінчити!
– Коли було найскладніше за три роки повномасштабки?
– Коли мені сказали, що міст не підірветься. Це було під час оборони Вознесенська, – сумно усміхається. – Бо росіяни танками позносили закладки. Але наш військовий пішов і все зробив вручну, самостійно. Зараз він вже командир роти у 80-й ОДШБр.
Хоча “важко” – порівняно з чим? Я завжди порівнюю. 2022 рік – це було легко. В мене були заряджені контрактники, з досвідом, мотивацією. Дехто з них у війську з 2014 року, з 2016-го. У них було більше часу на підготовку.
Але, мабуть, найскладніше було в Торецьку… Дуже важко, чесно. Я втримався за рахунок того, що готувався на Курськ. Ми вже три тижні займалися. За рахунок цього я втримався. І росіяни, до речі, коли Торецьк тримала 95-та бригада, майже нічого там не зайняли. Максимум, який вони пройшли за два тижні – 200 метрів. Я можу навіть показати, звідки і по куди, і де ми їх зупинили.
Через два з половиною тижні боїв у Торецьку в противника в одній бригаді більше тисячі осіб – безвісти зниклі і “200-ті”. Це підтверджується інформацією від полонених. У них там було два полки. Оце так вони проти моєї бригади в Торецьку повоювали.
А ще взяли одного “ветерана” в полон, і він на допиті розповів, що всього їх було приблизно 500 осіб, залишилося – 70.
– Тобто головна проблема в Торецьку – кількісна перевага ворога.
– І дуже сильна артилерія. Їх дуже багато було. Лізли, як таргани. Тільки десь немає оборони – просочуються одразу, йдуть тобі в тил, і їх треба якось вибивати. Тому нам важливо було тримати щільність і стійкість позицій.
– Зброї, людей вам вистачало?
– Так, і за рахунок цього ми й протрималися. Якби цього не було, росіяни давно б пройшли Торецьк. А так ми багато ворога там перемололи – і це дало свої результати.
– Скільки по часу тримала оборону Торецька ваша бригада?
– Десь місяць і тиждень. І одразу на Курщину.
– Чи є у 95-й ОДШБр випадки, коли військові після важких поранень повертаються в частину на посади інструкторів?
– Так. У мене є головний сержант батальйону після важкого поранення та ампутації повернувся в стрій.
– Серед іншого, ваша бригада брала участь у боях в Серебрянському лісництві…
– Я був і на Куп’янському напрямку, і на Серебрянському. І, власне, друге за важкістю боїв після Торецька – Серебрянське лісництво. Якщо подивитися на карту – є місця, де лісу просто немає. Вони (росіяни) тиснули дуже сильно. Але після боїв з нами 144-та мотострілецька дивізія 20-ї армії РФ поїхала на відновлення. На Куп’янському лісі перемололи два полки повністю.
Там була сильніша і чисельніша артилерія. Мене тоді дуже за***бали “Нонами”, вони дуже точні… З лютого по травень ми там дуже жорстко валилися, бої були щоденні, на дуже близьких дистанціях.
– Якщо порівнювати – де вам важче битися: Торецьк, лісництва на Харківщині і Луганщині тоді чи Курщина зараз?
– На Курщині буде важче. Воно вже стає важче. Це ж його (Путіна – “Н”) територія, і йому треба її повернути. Для нього це зараз буде пріоритетом. На Курщину [з боку росіян] зайшла еліта, морпіхи і ВДВ. Буде важко “бодатися”, важко утримати це все.
Вже є лінія фронту на Курщині. Щоб відволікти росіян звідси, треба якийсь інший напрямок брати, і туди рухатися.
“Щоб повернути кордони 1991 року, щось має статися. Наприклад, впав метеорит і їб***нув усіх від Москви і до Уралу”
– Ви – повний лицар ордена Богдана Хмельницького. Герой України. За що отримали ці нагороди?
– Третього “Богдана” (перший орден БХ, третього ступеня – “Н”) я отримав у 2014 році. Я тоді був у 25-й бригаді і штурмував Миколаївську ТЕЦ біля Слов’янська. Тричі заходив на штурм. Я тоді був заступником комбата, мав 27 років. Тоді все вдалося, ми вибили противника з ТЕЦ, із Миколаївки. Це був їхній (росіян) крайній форпост. На нагороду подав командир 25-ї бригади. Хоча я не його людина, був у бойовому підпорядкуванні.
Другий “Богдан” – за оборону Вознесенська та вихід з оточення з Херсона (березень 2022 – “Н”). Ну, і після Вознесенська ми звільнили багато територій, дійшли до Снігурівки. Захопили чимало трофейної техніки, жирної!
Перший “Богдан” (орден БХ першого ступеня) – за Харківську операцію, Богородичне тощо. Підтримка і допомога під час оборони Попасної. Бо тоді було, як відомо, було втрачене все управління.
Герой України – сукупно за все вище перераховане. Вознесенськ – це стратегічне завдання, наприклад. Плюс оборона Серебрянського і Куп’янського лісництв. Герой України – це майже два роки успішних бойових дій. І наступальних, і оборонних.
– Як би ви охарактеризували себе як командира?
– Якщо бригада воює більш-менш нормально – отже, командир на своєму місці, – усміхається.
– Скільки у вас стрибків із парашутом? Коли стрибали крайній раз?
– Приблизно 130. Стрибав ще перед повномасштабним вторгненням.
– Не шкодуєте, що обрали шлях військового? Як це сталося?
– Не шкодую, але хочу вже на пенсію, – сміється. – Мені це все було цікаво – я грався в стратегії, в мене купа іграшок була. Я всі свої кишенькові гроші витрачав на солдатиків. Мав більше 300 солдатиків і більш як 100 одиниць іграшкової техніки – і я завжди моделював собі якісь сценарії. Висадка десанту і таке інше. Було десять найдорожчих гумових солдатиків – вони всіх завжди “вбивали”.
А потім я побачив у газеті статтю про набір курсантів до академії в Одесі – і загорівся. Хоча перед цим вирішив, що вступатиму на цивільну спеціальність, оберу юридичний напрямок чи туристичний менеджмент. Але зайшов до свого друга – а там ця газета. І я вирішив: хочу туди. І вступив.
– Коротко про військову кар’єру, від комвзводу до комбрига.
– Пішов в Одесу вчитися… Випустився. Прийшов у 80-ту бригаду. Від командира взводу до заступника командира бригади включно був у 80-й бригаді, це моя рідна військова частина.
– Ваша участь в АТО/ООС – коли було найскладніше?
– Піски. І бойові дії в Луганському аеропорту.
– Що для вас буде завершенням російсько-української війни?
– А в якому стані зараз РФ? У неї все добре, на неї не впливають санкції? У неї зросло виробництво зброї? Їй допомагають партнери? Її ніхто погасити не може? У них є успіхи на фронті, у них є люди? Чи, може, Росії загрожує дефолт? (саркастично). Тепер питання: ми проти цього вистоїмо чи ні? Я, як військовий, вірю, що війна надовго. Щоб повернути кордони 1991 року, щось має статися. Наприклад, впав метеорит і їб***нув усіх від Москви і до Уралу.
А ми що? Ми маємо боротися до останнього солдата? Я не вірю, що не можна зараз мобілізувати три мільйони людей. От просто не вірю! Ми дограємося до того, що нас виб’ють за Дніпро. І ми програємо війну. Для нашої держави треба жорсткіші заходи, трішки демократію потушити, виграти війну, прибрати всіх проросійських пі***рів, а потім вже будувати демократію.
Розумієте, що для того, щоб нам повернути зараз окуповану територію всієї України, нам треба покласти 3-5 мільйонів людей на полі бою. Тоді ми вийдемо на кордони 1991 року. А нам зараз складно одну позицію взяти і втримати…
– Про що ви мрієте після перемоги?
– А що таке перемога і яка її ціна?.. Де зупиниться Путін?..
– Що ви очікуєте від цієї зими?
– Скорочення бойових дій, – усміхається. – І буде трішки простіше. Бо зараз до 23:00 активні бойові дії тривати можуть, ти в напруженні постійному. А так 16:00 – і трішки можна розслабитися. Це все, що я очікую, – сміється. – Коротший день – менше часу на бойові дії. І є час морально відпочити.
– ОК, а яке у вас хобі на відпочинку?
– Рибалка.
автор: Вікторія Зозуля
фото Кирила Лазаревича та надані пресслужбою 95 одшбр