І танки мають крила – якщо служать у ДШВ

На Харківському бронетанковому заводі танки Т-80 мають свою внутрішню назву – «Літаючий танк». Працівники підприємства його так охрестили через газотурбінний двигун панцирника, який працює за принципами авіаційного.

Але мова піде не про сам Т-80, а про десантників, до яких він надійшов на озброєння. «Крилаті піхотинці», дарма не мудруючи, за аналогією із власним прізвиськом подарували йому ім’я «крилатий танк».

Про буття десантників-танкістів, хто, і які вони в житті, кореспондент АрміяInform дізнавався у 95-й десантній бригаді.

Який зв’язок між танком і парашутом

Хто хоч раз бачив «вісімдесятку», що йде на повній швидкості по пересіченій місцевості, погодиться: з боку це має вигляд бриючого польоту. Звір вагою більш ніж сорок тонн, подібно яструбу, неначе ширяє над землею у пошуку здобичі. Тільки низький свист та гул чути…

…Матуся командира танкової роти Сергія Александрова служить штаб-сержантом у військовій розвідці. Тато – колишній танкіст, полковник запасу. Зрозуміло, що питання про вибір військової кар’єри перед Сергієм не стояло. Бо з малку просто знав: бути йому офіцером. І танкістом!

Тому звістка, що після закінчення військової академії у 2018-му його розподілили в десантну частину, Александрова, м’яко кажучи, збентежила. Ну де, скажіть, танк, а де – парашути? Одне радувало: на озброєнні в десантників були Т-80, «літаючі танки», про які тато Сергія хіба що пісні не складав.

Але неясні передчуття прийдешніх підступів хлопця не обманули. У перші ж дні служби в 79-й десантній бригаді йому довелося пройти курс парашутно-десантної підготовки та здійснити перші стрибки з парашутом.

– Почувався чистої води танкістом й не розумів, на біса мені ті стрибки. – Згадує Сергій. – Тільки пізніше зрозумів: це одночасно закон для ДШВ, психологічний гарт і ритуал прийому в десантну родину. Для мене то був переламний момент. Психологічно на таке нас на факультеті не заряджали. Страху як такого не було, але невідомість, зізнаюся, дещо тривожила. Не думав, не гадав, а тут – раз, і будь ласкавий, пірни з висоти у пів кілометра в блакитну безодню. Пірнув. І одразу став у бригаді «своїм», хоча по-справжньому оцінив це у районі ООС…

«Тримайтесь, побратими, ми прикриємо!»

Запитую у ротного про ставлення інших десантників до його танкістів.

– Ніколи не думав, – відповідає, – що в інших, «нетанкових» ротах, нами не на жарт пишатимуться. В ООС ми пів року виконували бойові завдання у резерві бригади. Неодноразово виїздили на рекогносцировки, організацію взаємодії в бригадні підрозділи на нульові позиції. Нас зустрічали, я б сказав, із піднесенням. Бо хлопці тямили, що ми «свої», й за потреби прикриємо їх будь-коли, за будь-яку ціну. Ще й спроможності їхні підвищимо в рази!

Поваги додає і відомий та невеселий факт. При прямому влучанні серйозного боєприпаса в панцирник він у долі секунди перетворюється на братську могилу. А ще він – єдина бойова одиниця, за якою полюють водночас ворожі артилерія, танки, протитанкісти, мінери, авіація, диверсанти, й навіть проста піхота з гранатометами та протитанковими гранатами…

Зайд у десантних танкістах не буває

Спеціальність танкіста надто специфічна. Ветерани бригади, які брали участь у активних боях, «заточені» геть під інше. Відтак, служити в танкову роту рвуться, на думку Александрова, в основному «з вулиці». Як правило, це колишні танкісти – учасники війни на Донбасі або по-особливому вмотивовані чоловіки.

Приміром, два тижні тому до нього прийшов та попросився на посаду навідника солдат Денис Чорний. Батько хлопця недавно відійшов у небуття. Ротний насамперед запитав, чому той хоче служити саме в його підрозділі. У відповідь почув: «Батя танкістом був. Дав йому слово перед смертю, що теж танкістом стану…»

Є й винятки. На парашутно-десантному комплексі, під час передстрибкової підготовки маю розмову зі старшиною Олександром Молоствовим, головним сержантом танкової роти. Сашко розпочинав воювати в 2014-му десантником-стрілком, за рік демобілізувався. Утім, незабаром повернувся у стрій, у десантну родину.

У навчальному центрі запропонували пройти перепідготовку за танковим фахом. «Погодився одразу, – каже старшина, – бо на власні очі бачив, що таке наші танки в атаці, в бою. Вони нас прикривали, пробивали коридори у ворожих заслонах. У пострадянському десанті до танкістів ставлення досить легковажне. Але на цій війні воно змінилося кардинально».

Командири нової формації

За шість років зустрічав на передовій чимало вчорашніх випускників військових вишів, які за знаннями й талантами залишили далеко позаду багатьох так званих досвідчених колег, які їх перевищували хіба що за вислугою років і званнями. Виявилося, що і Александров – з цієї когорти. Один із його підлеглих (прізвища не називаю з «політичних» причин) висловився про Сергія наступним чином, цитую майже дослівно:

– Наш ротний – найкращий! У мене на війні було багато командирів, є з ким порівнювати. Александров за віком молодий, але він вже професіонал з великої літери. У нас Т-80 на озброєнні. Так він оволодів ним сам, бо в академії, наскільки знаю, старший лейтенант виучувався на інші типи танків. У нього немає тупих шаблонів, він ніколи не соромиться перепитати в досвідчених фахівців, коли щось не знає. Він офіцер справді нової формації, який має сучасні погляди на військову службу, гідне ставлення до підлеглих, бажання рости в професії.

Сам того не відаючи, ротний підтвердив це, оповідаючи про підлеглих:

– Усі спеціалісти в моїй роті гарно навчені, широко обізнані в озброєнні, двигунах, ходовій частині, обладнанні танків й іншої техніки. Є в нас просто унікальні фахівці. Наприклад, навідник старший солдат Ражик. Не зможу виділити його найкращий постріл, бо кожен із них, без перебільшень, ювелірний. Любуюся його діями на стрільбах. Постріл – влучання у центр цілі, постріл – стовідсоткове ураження…

Хлопці мої – «золоті». Бойова підготовка дуже насичена, постійно проводимо водіння, стрільби з озброєння танків і штатної стрілецької зброї. Три тижні тому повернулися з двомісячних навчань на полігоні, незабаром  рушаємо туди знову. Навантаження на людей колосальні, але ніхто не скиглить, не нарікає, не просить послаблень. Працюємо, ростемо…