Кабан у полі…
Кабан у полі…
Вечоріло, група військовослужбовців обравши вигідну позицію спостерігала за противником…Ховаючись за деревами, пригинаючись до землі прямо на них на двигалася ворожа диверсійно-розвідувальна група…Бій…Ворога знищено…Але ні! Там за деревами швидко рухалися чиїсь тіні. Відходять… Ледве помітним рухом руки командир розвідувальної групи показав вперед і всі рушили наздоганяти ворога. І знову бій…Близький, паскудний…Постійно очі ловили ворожий приціл, ось він, перед обличчям…Нарешті все скінчилося…Рідкісна вдача, жодного загиблого з наших та «радейка» сепарів.
«Озирнувшись, оцінивши ситуацію, зрозуміли-ми у «хижому лігві»…За декілька сот метрів позиції бойовиків. Не розгубившись, швидко познімали з себе все, що хоч трохи видавало в нас українських захисників, перекинули автомати через плече та рушили. Пройти поміж ворожих позицій нам не вдасться, а вступити у бій-вірна загибель. Рішення прийшло само по собі. Піднявши з землі дерев’яну колоду(кремлівські найманці використовували ії для укріплення своїх бліндажів) ми спокійно направилися поміж ворожих «опорників»,намагаючись, що найменш привертати до себе уваги. Так воно й вийшло, жоден з терористів навіть думки не припустив, що ми не їхні…Та кому ж прийде таке, що прям «під носом» з колодою українські хлопці прогулюються?», – вже трішки посміхаючись розповідає мені десантник Микола.
«Підзарядивши «трофейну» радіостанцію, ми вслухалися в кожне слово противника. Після декількох ефірів, народився зухвалий план…На частоті противника, віддавалася чітка команда, зичним командирським голосом: «Стоп стрільба! Кабан у полі»! І тут мій вихід! Не ховаючись, піднявши руку до привітання заходив на позиції «сепарів», даруючи їм чудову українську гостинність», – не перестає жартувати наш герой.
Багато неприємностей отримало незаконне бандитське угрупування «Самалі» від хороброго «Кабана» та навіть оголосило чималу нагороду за життя Миколи, відомого серед своїх, як «Бармен».
До початку оголошення мобілізації Микола Чабан працював барменом на одному з найвідоміших Одеських пляжів, та одним із перших добровольців став на захист держави у 2014 році, пройшовши найгарячіші точки Донбасу.
Незважаючи на мороз, сніг продовжую розпитувати десантника про ті страшні події, що відбувалися у нашій країні з приходом сусіда-агресора.
« Авдіївська промзона…» Війна без компромісів та правил…Пекло!
« Вже третю добу оскаженілий ворог гатить по нам «з усіх стволів». Танки, кулемети, міномети, «арта»…все горить, розлітається…На деяких ділянках «сепари» на відстані 200 метрів, автомати. Напруга…хлопці відпочивають по дві години на добу, «200», «300»…жах», – вже зовсім серйозно, зі сталевою ноткою у голосі продовжує свою розповідь «Бармен».
«Раптом, серед свисту куль та гуркоту розривів, у «радійці» чітко почулося: «Позиції вже нема, нас нема». Я не можу передати словами, що я відчув тоді. Ці емоції були якісь нові, невідомі до цієї хвилини. Глянувши на свого побратима, що пліч-о-пліч зі мною вже кілька годин відстрілювався від окупантів, ми побігли туди, де колись був наш бліндаж. Бігли, повзли, знов бігли. Навкруги розривалися міни, кулі свистіли над головою, немов оскаженілі, але відчуття було, що то не зі мною. Мені треба дійти, там хлопці, мої хлопці…Нарешті добігли. Бетон, земля, дошки, все на кучі-пряме влучення, та не одне…Не перемовившись і словом почали відкидати те, що колись було дахом…Навіть не можу пригадати скільки часу пішло на те, щоб розібрати руїни…Живі! Всі живі! Контужені, але всі живі! Радість змішана з гнівом! Не пробачу! Жодному не пробачу! Я буду битися за свою землю, за свою країну, за побратимів, за дітей та жінок! Ми переможемо! Ми незламні!»
Зараз відважний чоловік ( хоча Микола досить молода людина, але не можу назвати його інакше, як чоловік) проходить службу у 199 навчальному центрі Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, навчаючи не тільки військовій справі молоде покоління десантників, а й справжньої любові до рідної землі…
Тетяна Заріцька, прес-служба окремої повітрянодесантної бригади