“Коли жінка серед ночі кричить, що над домом летить ракета, то я її заспокоюю і щоразу повертаюся на війну, щоб нарешті вибороти перемогу”, – “Калаш”, артилерист та аеророзвідник з досвідом штурмовика
“Калаш” завжди мріяв потрапити в Десантно-штурмові війська. У 2020-му 20-річним він підписав контракт з 95 окрема десантно-штурмова бригада Збройнi Сили України, прослужив штурмовиком та рік тому продовжив службу в артилерії нашої бригади.
Цей юнак – саме з тих, хто штурмував посадки. Вони з побратимами звільняли Довгеньке, Кремінну, Святогірськ, Ізюм. Коли чоловік згадує про цей досвід, його очі загоряються тим характерним вогнем любові до справи.
“Було страшно і весело, як ми відбивали свої старі позиції. Нам сказали перегрупуватися. Я останній відходив з “Дєдом”. Ми вперлися в крайню “СПшку” та допомогли трьом воякам її обороняти. Через якийсь час нам надійшов наказ – просунутися з дружніми підрозділами та відбити наші старі позиції. Ми пішли та відбили. Тоді я вбив першого окупанта в стрілецькому бою.
Під час оборони села Довгеньке я отримав поранення. За Слоновою посадкою ми трималися до останнього і витримали! Попри те, що окупант переважав у п’ять разів! Нас постійно крили, але ми не відійшли. Після авіаудару мене відключило. Я прокинувся в госпіталі, не міг ні говорити, ні ходити… Досвід штурмовика – найважчий за весь час моєї служби в армії. Я отримав серйозне поранення, але все одно захотів продовжувати військову службу та не відмовився воювати в зоні виконання бойових завдань”, – говорить “Калаш”.
Десантник зараз працює на мавіках в реактивній батареї 148-ї бригади, здійснює супровід піхотних груп на “нулі”, виявляє ворога та коригує всю артилерію, яка є в нашій бригаді. Боєць каже, що йому також подобалося працювати артилеристом, але пілотом – більше до душі.
“Бо бігаєш по посадках і згадуєш, як служив в піхоті! На Запорізькому напрямку від точки вигрузки ми йшли до своєї позиції вісім кілометрів. Чотири кілометри – відносно тихо, а інші 4 кілометри по нас працювала ворожа артилерія, FPV-дрони і летіло все, що хочеш… Але ми йшли і виконували завдання, бо так було необхідно”.
“Калаш” тепер приклад психологічної стійкості та навченості для своїх побратимів.
Наші бійці адаптуються до реалій ведення війни та намагаються весь час бути якомога ефективнішими. Тому коли мало снарядів, деякі артилеристи перекваліфіковуються на пілотів PFV-дронів. Для них найважливіше – можливість бити ворога.
“Снарядів на “Гради” зараз менше, тому я перевчаюсь на FPV-дрони, щоб ефективно знищувати противника. Наразі ураження FPV-дронами набагато дешевше та нерідко ефективніше. Ми зараз найбільше б’ємо по техніці. Коли техніка суне, артою її важко уразити. Коли спішується піхота, її також легше знищувати дронами. Бо снаряд дорогий, по одному окупанту його не будуть випускати. Дрон ти доводиш прямо до цілі, тому ним ефективніше вражати техніку та малі групи противника”.
І наостанок “Калаш” чесно каже про свою мотивацію:
“Я коли приїжджаю додому до жінки й дитини, дивлюся на них і розумію, що все роблю правильно. Коли жінка посеред ночі прибігає до мене в кімнату й кричить, що над домом летить ракета, то я її заспокоюю і повертаюся на війну щоразу, щоб нарешті вибороти перемогу. Я патріот і хочу закінчити цю війну. Я ставив собі ціль в день підписання контракту – в останній день війни бути тут зі своїми побратимами. Ми обов’язково переможемо. І цього дня я хочу бути у війську”.
Служба зв’язків з громадськістю 148-ма окрема артилерійська бригада ДШВ ЗС України