«Козак я чи хто?»

Із моїм прізвищем і позивний не треба», − жартує старший солдат Андрій Козак. Родом він із невеличкого села на Одещині, та вже третій рік більшість часу перебуває на передовій.

Андрій – не перший із Козаків, хто пішов служити. Ще з початком війни пов’язав своє життя із військом його рідний брат, розповідав, як потрібні в армії сильні, відважні чоловіки… Після кількох сеансів «вербування» Андрій «здався» і пішов до військкомату… Каже, що на ньому військова династія, очевидно, не зупиниться, бо трирічний синок теж тепер хвацько крокує у маруновому береті.

− Чому я обрав для себе саме Десантно-штурмові війська? Все просто, завжди мріяв стрибнути із парашутом, − ділиться Андрій. − Звісно, окрім романтики стрибків, служба у десантних військах − це ще й постійні ротації на фронт, бойові дії, ризиковані операції та вірні побратими поруч.

За ці три роки у війську було різне, і далеко не завжди служба була простою… І хоч вдома чекає маленький синок і дружина, яка ось-ось народить донечку, нещодавно Андрій продовжив контракт. Пояснює: поки що він потрібен тут! Козак він чи хто?

−  Нині − третя моя ротація на фронт, − коментує чоловік. − Зараз − спокійніше, як-не-як − перемир’я. А  минулого року під Гнутово і гранати прилітали, і ворожі міни… І у Красногорівці − «весело» було, насамперед психологічно, через постійні ворожі провокації…

І хоч родину невдовзі чекає поповнення, дружина не намагається вплинути на вибір чоловіка. Переконує, що з усім справиться сама, бо ж знала, що виходила заміж за справжнього Козака!

Анастасія Олехнович, кореспондент АрміяInform