Лікар, що рятував життя кіборгів
:… Це трапилось під час першої ротації начальника медпункту 2 батальйону 95 бригади Сергія Архангельського, за позивним «Наркоз», до Донецького аеропорту. Граната прилетіла прямо під ноги бійцю-десантнику. Той миттєво нагнувся щоб підняти і викинути її. І в цю ж мить пролунав вибух…
…Відчайдушний боєць в момент вибуху прикрив обличчя рукою, і отримав важкі осколкові поранення. Йому відірвало кисть лівої руки, пошкодило око. Права, котрою десантник прикрив обличчя від численних осколків, трималась на залишках шкіри та м’язів біля ліктя. За мить Сергій та інший медик з 79-ки вже були поряд з пораненим. Сильна кровотеча, больовий шок… Діяти потрібно миттєво, життя «кіборга» висіло на волосині. Лікарі зупинили кровотечу, перев’язали пораненого та підготували до евакуації. По дорозі до БТРа по медикам вдарив ворожий кулемет, кулі пройшли над головами. Решту дороги прийшлось проповзти під вогнем. «Бетеер» негайно евакуював важкопораненого до селища Піски. Згодом хлопці дізналися, що десантник перенісши багато операцій, хоч і понівеченим, але повернувся додому живим.
За плечима військового медика Сергія Архангельського більш як 20 років досвіду роботи лікарем–анестезіологом в одній з районних лікарень Житомирщини. А починав він після медичного училища на швидкій, згодом закінчивши Вінницький медінститут працював в реанімаційному відділені дитячої лікарні.
З важкими бойовими пораненнями Сергій зіткнувся ще до війни. Як активний та патріотично налаштований громадянин, учасник Помаранчевої революції 2004 року, він не міг спокійно спостерігати за подіями, що розгортались в Києві в листопаді 2013 року. 24 листопада, після чергування Сергій приїхав на Майдан, там і лишився. Саме там, на Майдані, він вперше зустрівся з людьми, які ризикували своїм життям заради майбутнього своєї країни.
– Найважчі дні були починаючи з 18 по 21 лютого, коли розстрілювали активістів. Медичне забезпечення у нас було добре організоване. Спочатку я входив до медичного пункту, який розміщався у Будинку профспілок. Коли там запалало ми перебрались до Михайлівського золотоверхого, – пригадує лікар ті дні.
Як тільки «зелені чоловічки» загарбали Крим, Сергій Архангельський пішов до військкомату. І з 11 березня 2014-го розпочався зовсім інший етап його життя – етап військового медика.
– Не міг сидіти спокійно вдома, я ж лікар. Про намір йти у військкомат одразу повідомив сім’ї. Дружина теж медик, спочатку сприйняла мій вибір зі сльозами, але знаючи мій характер, заспокоїлась, благословила мене і я поїхав. Умова була лише одна, телефонувати при першій же нагоді, – ділиться Сергій. І він намагався дотримувати слово, адже розумів наскільки рідні хвилюються за нього.
Його призначили начальником медпункту 2 батальйону. Після не тривалої підготовки на полігоні підрозділ відбув спочатку на Широкий Лан, а звідти після кількох днів перебування на кордоні у Херсонській області, десантники колоною вирушили на Схід. Лікар, що вперше в житті потрапив на Донбас, милувався незвичними краєвидами, його вразили безкраї українські степи, весняне донецьке повітря.
– Це теж Україна, моя, а не їхня! Як можна все це лишити, як зректись цієї краси? Так ми переживаємо не прості часи, але прагнемо до кращого, і за нього потрібно боротись, – розмірковує Сергій. Він і сам справжній сивовусий козак.
Місцеві мешканці в районі Добропілля не досить люб’язно зустріли десантників. Але ті на провокації не піддавались, діяли чітко. Якось вночі 22 квітня в бік десантників пролунали перші кулеметні черги. А згодом група молодиків на мотоциклі намагалась проскочити територію, що її контролювали десантники, не вдалося. Один з провокаторів отримав поранення, “Наркоз” надав йому медичну допомогу та доправив до лікарні. Інших передали до СБУ.
Батальйон займався конвоюванням колон та забезпеченням доставки провізії, води, боєприпасів для бійців підрозділів бригади. Медики завжди були поруч, на кожному завданні. Особисто Сергій більше сотні разів «катався» в колоні. Рухатись потрібно було незнайомою місцевістю, і тільки професіоналізм, досвід, інтуїція та фарт заступника комбата майора Анатолія Козела, псевдо – «Купол», забезпечили виконання усіх завдань. І що найголовніше – без втрат. Бійці називали «Купола» «Богом конвоїв».
– На цій страшній війні я зустрівся з унікальними, без перебільшення, людьми. Багатьох з них я зустрів саме в Донецькому аеропорту, – розмірковує Сергій.
На початку жовтня, після коротенької відпустки, Сергій прибув у Піски, а згодом змінив побратимів у Донецькому аеропорту. Медику роботи вистачало, він колов знеболювальне, зупиняв кровотечу при осколкових та кульових пораненнях, накладав пов’язки. І все це під безперестанним вогнем ворога.
– Єдине, що бійців, які отримали легкі поранення ми намагались залишати в себе, в терміналі, – пригадуючи ті події говорить «Наркоз»,- адже дорога для евакуації поранених в Піски була без перебільшення «дорогою життя». Кожний транспорт, що рухався по ній був під жорстким обстрілом ворожої артилерії. Найважче було втрачати бойових побратимів. Сьогодні ти з ним розмовляєш, ділишся планами – мріями, розглядаєш фото дітей у телефоні, а через пару годин він гине в бою.
Наступна, двотижнева ротація до аеропорту була у листопаді. Тоді там, майже все вже було зруйновано, і стіни, і перекриття. На ротацію підрозділ житомирських десантників проривався з боєм та під обстрілами. Сергій окрім надання медичної допомоги пораненим вів вогонь по ворогу на рівні з побратимами.
На все життя в пам’яті лікаря-кіборга залишаться приклади відчайдушної відваги захисників аеропорту. Це і механіки-водії БТРів, і БМП, що проривались під обстрілами на евакуацію поранених. І екіпаж танку, що ризикуючи власним життям, вискочивши на злітну смугу летовища, почав гатити по ворогу так, що влучним вогнем змусив замовкнути ворожу арту. І добровольців з «Правого сектору», що 35 діб, без зміни обороняли ще старий термінал аеропорту…
Відслуживши рік «Наркоз» звільнився. А вже за місяць, попри пропозицію стати головним лікарем районної лікарні, повернувся до армії. – Це вже на все життя. Помічав не раз, що комфортніше почуваю себе з тими людьми, що носять форму, і мають бойовий досвід. Можливо я і змінився, чи війна нас обернула всіх, – посміхаючись у сиві вуса промовив Сергій.
Наразі Сергій Архангельський проходить службу у Навчальному центрі ДШВ на посаді начальника медичного пункту. Окрім основних службових обов’язків, активно вчить курсантів тактичній медицині. Сам продовжує навчатись, нещодавно повернувся з Естонії, де пройшов чергові курси з тактичної медицини за програмою НАТО.
За особисту мужність та героїзм Указом Президента України майор медичної служби Сергій Архангельський нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Та найвищою нагородою для себе, військовий лікар вважає відзнаку «Народний герой України», яку він отримав за врятовані життя захисників України.
Ми знаємо, що переможемо. І не те, що просто віримо в це, – у нас є розуміння цього!
Сергій Жмурко, ЦДО МОУ «Народна армія»
Фото з архіву Сергія Архангельського