Лише за два дні ми знищили 70 одиниць техніки рашистів — десантник «Кузя»

Про службу в ЗСУ до початку великої війни мій співрозмовник знав не лише з телебачення та інтернету, а й з розповідей свого старшого брата, який служить в українському війську ще з 2012 року.

Родом хлопець з Рівненщини, де живуть його батьки та кохана, з якою він одружився торік.

Для нього друга половинка — це найдорожче, що він має у своєму житті. Це його гордість, яка завжди його підтримує та поважає його життєвий вибір.

До речі, батько хлопця теж торік пішов до війська. Служив в одній із механізованих бригад, але після важкого поранення продовжує військову службу в тилу.

Мати хлопця певний час працювала за кордоном, але повернулася в Україну і відкрила невеличкий бізнес у рідному селі.

— Коли мені було 14 років, брат часто розповідав про військову службу, і ці розповіді частково вплинули на мій світогляд. У 2019-му, коли мені було 19 років, я, навчаючись в коледжі, вирішив піти до війська, обов’язково в «десант». Та саме у львівський «десант». З дитинства я займався спортом, тож пройти відбір туди для мене було зовсім не складно, — розповідає військовослужбовець.

До речі, позивний мого співрозмовника взятий не з персонажу «совкового» мультфільму про «Кузю», а дотичний до його прізвища. Як він розповідає, це ще з дитинства його так називали шкільні друзі.

Дитинство «Кузі» минало, як у всіх звичайних дітей. Але, окрім навчання в школі, в обов’язки хлопчини входив догляд по господарству, адже в селі роботи завжди було багато.

— У нас було велике господарство, я доглядав за худобою, якої в нас було багато. Батько часто їздив на роботу в Житомир та Київ. А коли я став старшим, теж почав з ним їздити на будівництво, де швидко багато чому навчався. Старався бути найкращим, щоби мною гордилися батьки. Навіть працюючи на будівництві, я керував старшими від мене працівниками, — розповідає воїн.

На початку широкомасштабної війни хлопець проходив військову службу кулеметником у роті вогневої підтримки у львівській бригаді ДШВ. Мав досвід участі в операції Об’єднаних сил, але склалися певні обставини, за яких під час його перебування у відрядженні він зазнав травми спини, тож певний час проходив лікування.

— Перед початком широкомасштабного вторгнення російських окупантів я був у Львові, готувався до проходження військово-лікарської комісії. 24 лютого нас підняли за тривогою, і я відразу звернувся до свого безпосереднього командира з проханням, аби мене відправили до мого підрозділу, який на той момент перебував на півдні України, — згадує військовослужбовець.

Рік, який минув, був складним для всіх. Вся держава переживала важкі часи, але український народ давав, дає і буде давати гідну відсіч російським загарбникам.

— Наш підрозділ неодноразово знищував окупантів чималими групами, але, на жаль, і ми втрачали побратимів, серед нас були і поранені. Це люди, з якими я здебільшого познайомився під час військової служби. Вони на все життя залишаться для мене найкращими. Всі дні, проведені на фронті, в окопах, всі виходи в тил ворога, штурми та зачистки надовго закарбуються в моїй пам’яті, — розповідає «Кузя». Були моменти, коли хлопцеві здавалося, що декілька секунд — і життя може обірватися.

— Під час перебування поблизу міста Соледар у нас був окоп для групи з чотирьох осіб. Нас тоді постійно обстрілювали з реактивної артилерії, авіації. «Працювали» танк та міномет по нашій позиції. Тоді танковий снаряд влучив в перекриття і розірвався за півтора метра від нас, але нам пощастило, що снаряд був кумулятивної дії, і шматки заліза розлетілися в різні боки, хоча один з моїх побратимів «Ґімлі» все ж дістав контузію, — розповідає воїн.

Також одним з найскладніших боїв у житті хлопця була «лобова» зустріч із танком противника біля населеного пункту Білогорівка. Тоді танк виїхав на 150 метрів від нього і розпочав стрільбу в його бік.

— Зі мною були ще два побратими, на позивні «Банан» та «Купідон». На жаль, ми перед тим вже використали всі протитанкові засоби, і нам довелося відійти. Тоді «Купідон» зазнав важких осколкових поранень. Але вже наступного дня за допомогою ПТРК «Корсар» та «Стугна» наші хлопці разом з нашою артилерією знищили вщент 70 одиниць техніки росіян, — згадує «Кузя».

Також розрахунок ПТРК «Джавелін», в якому був «Кузя» та його побратими «Галич» і «Псих», біля селища Макіївка, разом із розрахунком затрофеїного «Корнета» підбили два російські танки та декілька бліндажів, а також знищили понад десять окупантів.

— В одному з боїв поблизу автомобільної дороги Кремінна — Макіївка ми підбили КАМАЗ із піхотою, тоді мій побратим «Ґімлі» дістав чергове осколкове поранення в ногу, але ми знищили багато живої сили противника. Неподалік цієї дороги протягом трьох тижнів окупанти щоденно обстрілювали «посадку», в якій ми перебували, — згадує він.

Серед них було чимало техніки, яку захоплювали разом з окупантами.

— Наприклад, у «посадці» на Харківщині при нашому штурмі окупанти, тікаючи, залишили цілісіньку гаубицю «МСТА-С». У селах Першотравневе, Чернещина, Пролетарське ми затрофеїли БМП-1, БМП-2, БТР-82 у справному стані. Вони просто їх кидали і втікали.

Ми з побратимами вигадали змагання, хто більше збере російських знаків розрізнення та особистих документів, — сміючись розповідає «Кузя».

Хлопець вважає, що російські окупанти не мають ні честі, ні гідності. Аби такої війни не сталося в майбутньому, їх потрібно знищувати та проганяти з української землі.

— Жодного милосердя, жодного жалю, вони прийшли на нашу землю, вони вбивають наших громадян, у всьому цьому лише їхня вина, — розмірковує воїн.

Маючи вільну хвилину, «Кузя» завжди телефонує до батьків та коханої дружини Надії, адже завдяки моральній підтримці рідних людей йому вдається переживати всі події в цій війні. І заради них усіх він воюватиме.

Фото з особистого архіву «Кузі»