Люди витримали, не витримав бетон
Узимку 2014-го Костянтин працював на розвідувальному дроні типу FPV – крило. Його головне завдання було літати над територією ДАП, та слідкувати за технікою противника. Але тоді якість зображення не дозволяла добре виконувати роботу, та й літали ці дрони на невелику відстань і високо не підіймалися.
«Так ми працювали до того моменту, поки не зрозуміли, що нам не вистачає потужності. Ми пішли в піхоту. 15 січня ми пішли в середину аеропорту. То були важкі часи, адже сепаратисти підривали термінали, все руйнувалося на наших очах, – згадує Костянтин, який нині служить в 95-й бригаді ДШВ. – Під час одного з руйнувань стеля впала моєму побратиму на ноги, цей хлопець багато пережив тоді, ампутацію та полон, але він не зламався і зараз служить, виконує свій обов’язок – знищує ворогів».
На думку чоловіка, аеропорт був важливим об’єктом для підняття духу українців, для віри в армію. Це ніби доказ того що люди можуть витримати все, а бетон – ні. Це не варто забувати, чоловік вважає, що ті хлопці, які загинули в ДАПі, є прикладом вірності та мужності.
В донецькому аеропорту служили дійсно кіборги, люди зі сталевим характером. Чоловік згадує, що був один військовий, який йшов взимку в мороз з голом торсом. Він підійшов до Костянтина, повернувся спиною і запитав, що там таке. Чоловік побачив, що у побратима з лопатки стирчить уламок, отак військовий дійшов до медичної частини.
«В аеропорту була проблема з водою, вона замерзала, адже були люті морози, а годували добре, однак підвіз їжі в самий аеропорт був проблемний – єдиний шлях, яким можна було дістатися, це була «дорога життя». В аеропорт ми заїжджали на МТ-ЛБ під постійними обстрілами. Коли ж вдавалося проїхати, забирали назад поранених і загиблих», – говорить Костянтин.
«Пам’ятаю, як один чоловік з нашого підрозділу дивився новини по сепарському телеканалу «Оплот», ми завжди просили його вимкнути це, – з посмішкою каже військовий, – На що чоловік відповідав, що треба ж знати, що ворог буде робити завтра. Сепаратисти за декілька днів до взяття аеропорту по своїх новинах казали, що вони вже його захопили, але ми знали правду – до останньої хвилини там були наші хлопці».
Підрозділ Костянтина вивели раптово й швидко, а коли вони повернулися до розташування в Костянтинівці, всі бійці закрилися в собі від побаченого, будинок, де постійно грала весела музика та жвавий рух, захопила пітьма та розпач. Військові не виходили зі своїх кімнат, кожен переживав цей біль сам.
«Донецький аеропорт для мене особливе випробування. Випробування характеру, моральної стійкості, було страшно, важко, біль через загибель побратимів», – з сумом каже кіборг.
Чоловік згадує Новий рік, коли вони з ворогом обмінялися «подарунками», світловими запалами, все небо засвітилося, ніби від салютів, весь периметр сяяв.
…повномасштабне вторгнення у 2022 році чоловік зустрів вдома, проснувся від вибуху, але не звернув на це увагу, подумав, що у сусідів зверху щось впало, зібрався й пішов на роботу.
«Коли підходив до роботи, побачив чергу біля банкомата, запитав, що відбувається, й тоді мені сказали, що почалося вторгнення. Потім на підприємство почали приходити повістки, й одна з них була моя, – говорить десантник. – Вирішив, що хочу піти в 95-ту бригаду, і ось з осені 2023 року я виконую бойові завдання на передовій».
Зараз він служить в піхоті, виконує небезпечні задачі впритул до ворога.
«Я брав участь в бойових виходах – село Макіївка, Луганська область, нас одразу почали зустрічати міномети, тоді був близько до смерті, потім був на спостережному пункті, недалеко від росіян. Біля нас пролетів дрон і почав робити скид, побратим отримав контузію, другий скид був у 80 метрах від нас, на щастя, ВОГ не розірвався».
Якось його підрозділ взяв пораненого ворога, надали йому першу допомогу. Це був середньостатистичний росіянин, який любить вживати алкоголь, він, як і всі полонені, розповідав, що їх кинули, обманули, вони не знали куди їдуть.
«У полон ми його взяли при штурмі, надали допомогу, відтягнули його на точку евака, а він попустив собі турнікети, і помер від втрати крові, так і залишився на донбаській землі, нікому не потрібний, – говорить Костянтин. – Усі вони тут і лишаться, всі, хто прийде до нас зі зброєю».
Служба зв’язків з громадськістю 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади ДШВ ЗС України
