“Марунові берети” знову в роботі – десантний форпост Маріупольського напрямку

В районі населеного пункту Павлопіль, майже щоденно лунають вибухи та свистять кулі. Російські окупанти періодично здійснюють обстріли українських позицій. Однак воїни-десантники, які, наче залізною стіною, стоять на цих важливих рубежах, відразу фіксують позиції ворожих вогневих засобів та, в разі прицільного вогню з боку противника, добре «насипають» їм з усіх стволів.

Командує підрозділом молодий лейтенант, цьогорічний випускник Військової академії міста Одеса з позивним «Ведмідь».

– Наше завдання – стабілізувати обстановку в разі активності з боку противника, кожен солдат та сержант знає як діяти, – розповідає ротний. – І ми це їм вже довели.

Десантники розповідають, що наразі проти них ведуть бойові дії найманці з 1-ї окремої мотострілецької бригади фейкової республіки. Нещодавно у них була ротація. Із перших днів, бойовики вирішили перевірити на міць наших хлопців, однак нарвалися на неприємності.

– Якщо на початках противник вів вогонь лише зі стрілецької зброї, то згодом, почав застосовувати важке піхотне озброєння: великокаліберні кулемети та різні гранатомети. Ми відповідаємо симетрично. Зазвичай, вогневі контакти відбуваюся у сутінках та вночі. Адже вдень, противник як і ми укріплює свої позиції – чути гуркіт двигунів інженерної техніки.

Досить часто окупанти застосовують безпілотники, – розповідає «Ведмідь». – Все їхнє забезпечення безпосередньо надходить з РФ, адже звідки могла взятися у звичайних шахтарів така дорога техніка (сміється). Також буває, що противник відкриває по нам вогонь, саме тоді, коли КПВВ перетинає цивільне авто – це виключно їхня практика – прикриватися цивільним населенням.

На сусідньому опорному пункті нас зустрічає командир ВОПу – головний сержант десантно-штурмової роти. Як і належить бувалому старшині – показує нам своє «господарство»:

– Ми тут порівняно нещодавно, тож поступово обживаємося, удосконалюємо свої позиції, розповідає сержант. – Тут у нас знаходиться спальне приміщення, є Інтернет, обладнаний склад для зберігання продуктів, баня. А це – кухня, готуємо по черзі із продуктів, які надходять до нас регулярно. До речі, наша частина вже досить давно перейшла на нову систему харчування. Відповідно є різні фрукти, м’ясні вироби, крабові палички, йогурти…

Рухаємося по траншеях. На одному із спостережних постів нас зустрічає командир відділення Дмитро.
– Щоденно проводимо чистку зброї. Адже через вологість та ведення вогню вона потребує постійного догляду, – розповідає Дмитро. – Сам я родом з Рівненської області, маю вищу освіту, і, в подальшому, планую здобути офіцерське звання.Вв армії я бачу своє подальше життя.

Час підійшов до обіду. В затишному бліндажі обладнана кухня – тягне ароматами різних страв. Молодий хлопець нарізає продукти для салату Олів’є. 
– А це наш Сашко, він віртуоз не лише в приготуванні їжі, а і професійний гранатометник, – з гордістю розповідає про свого десантника «Ведмідь».

Кілька днів тому, противник випустив по їхній позиції понад десяток пострілів з гранатомету. Засікши, звідкіля ведеться вогонь, Сашко двома пострілами з РПГ їх відразу “заспокоїв”. Перший влучив у бійницю, а другий – залетів прямо в окоп. На цьому, все і припинилося.

На запитання, де ти так навчився стріляти, хлопець просто відповів: 
– Навчали командири та інструктори, читав відповідну літературу, а під час польових занять – наполегливо тренувався. На своїх же позиціях, знаю відстань до противника, під яким кутом і куди вести вогонь.

Десантники розповіли, що на цьому напрямку з’явився досвідчений ворожий диверсант, який неодноразово дошкуляв нашим силам протягом кількох років. І до його зустрічі вони повністю готові, мають достатньо досвіду, щоб відправити його назад додому вантажем «200» за рахунок Міноборони Російської Федерації.

Разом переможемо!

Слава Україні!

Валентин Шевченко, прес-службу командування ДШВ ЗС України