«Наше покликання – служити людям. Ми, медики, завжди маємо це пам’ятати!»

Такої думки притримується Анатолій Бойко, командир медичної роти 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, який за час військової служби неодноразово продемонстрував свою жагу допомагати людям. 
Навчався Анатолій в Українській військово-медичній академії. Звідти за розподілом потрапив до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Відразу ж після прийняття первинної посади лікаря-стоматолога, його направили у місто Слов’янськ, де він проводив загальний прийом хворих та безпосередньо лікував за своїм фахом. Це був його перший досвід медичної служби в районі ООС (АТО). Після Слов’янська медик брав участь у курсах підвищення кваліфікації, здійснив свої перші стрибки з парашутом та вже восени 2016 року він вирушив до смт Новгородське, де виконував обов’язки лікаря в евакуаційній групі.

Там він вперше виїхав на реанімобілі на виклик про поранення. Він згадує, як тоді відразу довелося зупиняти кровотечу, стабілізувати стан пораненого, робити все, щоб врятувати кінцівки, згадує і те, з яким поспіхом віз по бездоріжжю «трьохсотого» до госпіталю. Військовослужбовець каже, що хоч тоді медиків було і небагато, але всі вони поєднувались в один міцний організм, який був здатен виконати найважчі завдання. Евакуацією поранених Анатолій займався близько трьох місяців, потім був перенаправлений до Торецька, де йому довелося боротися за людські життя ще близько 3 місяців. Згодом, вже навесні 2017-го року він знову вирушив до смт Новгородське. Пізніше, вже восени 2017-го вже на той час командир медичної роти 95-ї одшбр працював на одній з найважчих ділянок фронту – передмістя Авдіївки.
Та короткий час десантник врятував не один десяток поранених, надав лікарську допомогу не одній сотні побратимів. Анатолій згадує, як часто доводилося надавати першу медичну допомогу в польових умовах, під час обстрілу, витягувати з того світу важкопоранених, рятувати кінцівки та зупиняти кровотечі. Часто доводилося їхати на поранення без будь-якої інформації про характер поранення, стан пораненого: виїздили кожен раз, ніби на вкрай важкого…
– «Тим і відрізняється військова медична служба від цивільної – завжди працюєш в екстримальних умовах; їдеш на поранення і завжди готуєшся до найгіршого, аби діяти виважено, швидко та, головне, професійно» – каже мій співрозмовник.
Неодноразово Анатолію та його колегам медикам доводилося розшукувати та витягувати поранених у суцільній темряві, надавати їм першу медичну допомогу під час мінометних обстрілів, чути свист куль над головою. Медик пояснює, що головне в такій роботі – холодний розум, бо потрібно зробити все вчасно та правильно, адже найменша похибка буде коштувати пораненому життя. 
– Найбільше я хвилююсь коли поранений втрачає свідомість, або гірше – впадає в стан клінічної смерті – тоді час біжить непомітно і кожну секунду потрібно використати для того, щоб повернути пораненого з того світу» – з хвилюванням розповідає військовий медик, однак одночасно з цим каже, що вдавалося рятувати хлопців і з вогнепальними пораненнями легень, голови, з понівеченими кінцівками.
Зараз Анатолій Бойко займає посаду командира медичної роти, має дружній та професійний колектив, який неодноразово проявив своє прагнення рятувати життя. Кожен з них – людина з своїм, особливим досвідом, а разом вони – команда, яку важко недооцінити.

Командування та особовий склад бригади вітає військових та цивільник працівників медичної сфери з їх професійним святом та бажає їм міцного терпіння в їх нелегкій роботі, удачі в їх діяннях та найміцнішого здоров’я, за яке вони невпинно борються! З Днем медичного працівник.

Прес-служба 95 окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України