Незламні герої: воїн з великим серцем та сумними очима
Сьогодні, коли Україна перебуває у стані війни з Росією, героїзм, вірність своїй рідній державі, своїй родині, сміливість і честь вимірюються вже не красивими словами, а мужніми вчинками. Щороку 14 жовтня українці святкують День захисника України, який став одним із найважливіших державних свят. Гідними захисниками України стали наші воїни, які жертвують своїми життями заради благородної мети – свободи народу і віри в те, що жоден загарбник більше не зможе закинути ярма на його шию. Але у кожного з них – своя історія, своя мотивація, яка привела їх на фронт. На Сході нашої держави гинуть люди, панує розруха, чути свист куль, вибухи мін та снарядів. Велика біда, коли в одній війні беруть участь представники різних поколінь – батько й син, як це було у роки Другої світової, й удвічі більша, коли на кожне покоління припадає «своя» війна. Бойові дії у зоні АТО – це тільки одна зі складових сучасної локальної війни; друга складова – це розвідка, робота з населенням на окупованих територіях, розроблення стратегії й тактики звільнення тих територій. Цими завданнями займаються військові та цивільні служби. У зонах конфлікту працює 95 Окрема десантно-штурмова бригада, в якій одним з вірних синів нашої держави є Брюханов Дмитро Семенович. До Дня захисника України редакція газети «20 хвилин» розповіла історію цього хлопця, який пройшов справжнє пекло війни та все-таки не втратив дух патріотизму. За словами Дмитра Брюханова, боронити Схід України він пішов добровольцем. Адже до подій, що відбуваються там, залишитися байдужим він не зміг, тому, не чекаючи повістки, пішов до військкомату. Це рішення докорінно змінило його життя. «І ось тут розпочалося життя справжнього десантника. У перший день, коли я одягнув блакитний берет та “тільник” – це ніби було моєю візитною карткою – я пишався тим, що я – десантник. Під час проходження служби у 95 бригаді мені випала нагода взяти участь у миротворчій операції на Балканах у 2009-2010 роках. По закінченню контракту був звільнений у запас, де працював за фахом інженера. Коли у 2014 році в нашій країні розпочалися події на Сході, я склав речі та чекав на повістку з військкомату, бо вважав, що людей, які проходили службу у ВДВ, мають одразу призвати до армії. Повістки не було. І тоді, не витримавши, я вирішив самостійно піти у “95-ку”, щоб мене призвали на військову службу та поставили в стрій Захисників Вітчизни. На початку червня 2014 року я вже був у розвідувальній роті старшим розвідником», – ділиться він. Дмитро – корінний житомирянин. У його сім’ї всі були військовослужбовцями, тому ще з самого дитинства його цікавила військова форма та зброя. У 2006 році Дмитра призвали на строкову військову службу в 11-й прикордонний загін для виконання спеціальних завдань у місті Форос Автономної Республіки Крим. Уже через рік він виявив неймовірне бажання проходити військову службу за контрактом у 95 бригаді ВДВ у рідному місті. Згодом підписав контракт, де продовжив свою військову службу у розвідувальній роті командиром відділення. Складні операції у «найгарячіших» місцях Перша і головна задача розвідника – це гарантувати безпеку батальйону, тому багато говорити не доводиться. Підходи, відступи – все треба враховувати. Плюс видобуток інформації про ворожі дії, задуми, розвідка доріг. Дмитро Брюханов брав участь у понад десяти складних бойових операціях. З того часу хлопець побував у багатьох куточках небезпечного Донбасу. Його підрозділ постійно направлявся в «найгарячіші» місця, де точилися бої з терористами, тому він розумів, що зараз уся надія українського народу лише на військових. Тільки силою української армії можна здолати непроханих гостей. За його словами, найпершим бойовим завданням у складі підрозділу був розвідувальний вихід в районі Лисичанська, що був захоплений сепаратистами, де потрібно було виявити замасковані вогневі позиції противника і дати координати артилеристам для їх знищення. Це було вперше, коли Дмитро дійсно побачив своїми очима та відчув, що таке війна – перша кров, перші поранення та перші загиблі побратими. «Протягом трьох днів майже всі будинки у населеному пункті були зруйновані. З усіх сторін були противники, які жорстоко нас обстрілювали, намагаючись знищити нашу техніку та військових. Щодня ми втрачали когось, надії на те, що ми залишимося живими, вже не було. Це було справжнє пекло. Протягом дня і ночі велися обстріли з ворожої сторони, але, на щастя, жоден зі снарядів не влучив у переправу. Зранку, коли обстріли стихли, ми швидко розпочали виводити бригади з оточення через переправу, і коли остання машина переїхала, розпочались обстріли, а переправу було знищено. Ніби ангели охоронці, оберігали її. Щоб продовжити рух далі, розвідувальною групою продовжили рух у напрямку міста Міусинськ для визначення позицій противника». Його підрозділ виконував у зоні АТО різні бойові завдання, в тому числі «зачистку» від бойовиків прикордонних сіл, звільнення населених пунктів. На жаль, не обійшлося без втрат. Наш герой виконав свій військовий обов’язок з честю – ризикуючи власним життям, врятував своїх товаришів. Екзамен на мужність За кожним захисником нашої держави – своя доля і свій життєвий подвиг. Воїни АТО пізнали ціну життя, ціну справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки та взаємопідтримки, склали екзамен на зрілість, мужність та гідність. Наш герой пригадав випадок, коли під час виконання завдання було поранено його бойового товариша, якого він витягнув в укриття під щільним шквалом вогню з кулеметів: «Наступним бойовим завданням був Красний Луч. На підході до міста наша техніка була виведена з ладу. Підійти підмога ніяк не могла, адже ворог обстрілював з танків та мінометів. Ми самостійно вийшли з-під обстрілів та чудом дісталися Міусинська, де стояли наші сили. Коли ми побачили знайомий прапор, підняли білий та пішли вперед – до своїх. Радості не було меж. Далі ми продовжували рухатися до села Новопавлівка. У день мого народження (тоді мені виповнилося 30) наша група у складі восьми чоловік потрапила під обстріли противника. Двоє моїх товаришів загинули, п’ять отримали важкі поранення, і лише я вцілів. Діяти стримано було важко, проте я розумів вагу моїх дій перед товаришами. Мені вдалося викликати допомогу, і нас евакуювали з місця обстрілу. Тепер у мене два дні народження в один і той самий день», – розповів воїн. Дмитро Брюханов упевнений: саме військова служба у ВДВ була школою життя на виживання в різних умовах складності, де він отримав велику кількість знань, умінь та навичок військової підготовки, які пізніше під час війни були справжньою знахідкою для нього. Неоголошена війна на Сході України безжально перекреслила тисячі молодих життів, переінакшила надії, плани, понівечила тіла і долі. Але разом з тим, серед страшних небезпек, вогню, крові, нелюдського напруження солдати змужніли та загартувались. Ми називаємо їх героями. Юні, молоді, мужні, завзяті, незламні та готові власними життями боронити наш мир та спокій.