ОФІЦЕРИ НАРОДЖЕНІ ВІЙНОЮ

Ще кілька років тому, армійський вислів «молодий лейтенант» звучав з іронією та сарказмом. Це означало, що офіцер не має певного досвіду і йому необхідно ще вчитися і вчитися. Однак, російсько-українська війна розірвала усі шаблони. Вчорашні солдати та сержанти мають солідний бойовий досвід, бойові нагороди, закінчили військові виші та стали кадровими офіцерами.

Один із них – 25-тирічний командир аеромобільного взводу 81 окремої аеромобільної бригади ДШВ з позивним «Білий», кавалер ордену «За мужність» ІІІ ступеня. Він двічі обороняв Донецький аеропорт, відбивав численні атаки російських найманців, врятував пораненого товариша, утримав важливу позицію, сам отримав поранення. А згодом, продовжив навчання у Військовій академії міста Одеса та став кадровим офіцером Десантно-штурмових військ. Проте, все послідовно.

Народився «Білий» на Одещині. У 2011 році проходив строкову службу в лавах 72 механізованої бригади, став командиром відділення. Навчався в Уманському національному університеті садівництва, одночасно працював. Здобувши вищу освіту, наш Герой відмовився від престижної роботи фінансиста, а пішов на контракт до 79 окремої ще тоді аеромобільної бригади. Йшов тривожний 2014 рік.

– «29 жовтня разом зі своїм підрозділом я викликався добровольцем до Донецького аеропорту, там йшли важкі бої, – розповідає «Білий». – Щойно ми заїхали до аеропорту, противник здійснив по нам танковий обстріл, згоріли кілька наших бойових машин. Намагалися нас «взяти на переляк», однак ми теж дали бій. А згодом швидко  адаптувалися до бойової обстановки.

Моє відділення, 5-6 чоловік тримало оборону в новому терміналі, в підвальному приміщенні. На інших поверхах тримали оборону наші підрозділи 79-ї бригади та 3-го полку спеціального призначення. Того дня, був жорсткий наступ. Основний напрямок атакувала бронегрупа противника, підсилена танками. Нас же, з іншого напрямку намагалися взяти штурмом піхота.

Метрів за сімдесят від нас, розміщувався чотирьох поверховий паркінг, звідки дії штурмових груп противника прикривали снайпера, гранатометники та кулемет ДШК. Вони діяли «двійками» та «трійками» з різних сторін. Накази віддавали кадрові російські військові, добре було чути їхні команди на російській мові.

Почався жорсткий бій. Противник підходив до нас все ближче. Спочатку наш АГСник Петро їх відсікав, однак отримав поранення. За кілька хвилин, нас залишилося лише троє, інші теж отримали різні поранення, контузії та були евакуйовані на перший поверх. Вже було чути, як штурмові групи заходять до будівлі, під ногами тріщало розбите скло… Одного бійця, який споряджав магазини, я відправив за підкріпленням, а сам з кулеметником Іваном Лапиним заховалися за укриття (їх ми збудували із різних підручних засобів). Однак, Іван отримав важке поранення в стегно. В мене ж від інтенсивного вогню був повністю розпечений ствол… Підхопивши інший автомат, я змінив позицію, та відкрив вогонь по противнику. У слушну мить, витягнув на собі пораненого Івана та побіг із ним до першого поверху.

Там наші хлопці теж вели бій, однак вже був готовий резерв іти нам на допомогу. Негайно передав пораненого медику і разом з двадцятьма воїнами озброївшись гранатометами відразу побіг вниз. В підвалі розпочався жорсткий ближній бій… Противника ми все-таки витіснили з будівлі. Донецький аеропорт був повністю під контролем Збройних Сил України…

Протягом двох тижнів, майже щодня були вогневі контакти та різні обстріли. Так пройшла перша ротація. В наступну ротації до аеропорту, я також напросився добровольцем, вже знав місцевість, мав певний досвід та знав як діяти в складній обстановці. 29 жовтня ми знову прибули в ДАП, а вже 4 листопада я отримав осколкове порання нижніх кінцівок, коли вів спостереження з диспетчерської вежі.

Далі була евакуація та лікування у Дніпровському військовому госпіталі. Після одужання, відразу напросився до свого підрозділу, який вів бойові дії в районі Водяного та Донецького аеропорту, обороняли важливу артилерійську позицію.

У 2015 році я вирішив продовжити військову кар’єру, адже війна ще не закінчена. Та і військова справа мені прийшлася по душі.

Так, як я мав вищу освіту, командуванням частини було запропоновано мені два варіанти: закінчити трьох місячні курси «молодших лейтенантів» або вступити відразу на другий курс до військової академії. Я вибрав останній. Адже мав недостатній рівень теоретичних знань. Та і бойовим підрозділом командувати не так легко, як може здатися на перший погляд. І я наполегливо почав вчитися».

Закінчивши факультет Десантно-штурмових військ Військової академії (міста Одеса), новоспечений лейтенант прийняв первинну офіцерську посаду командира аеромобільного взводу в лавах 81 окремої аеромобільної бригади. Вже кілька місяців, як «Білий» виконує обов’язки командира роти та продовжує захищати Україну в складі Операції Об’єднаних сил.

На останок, хочеться сказати, що такі молоді бойові офіцери – майбутнє наших Збройних Сил України, майбутня воєнна еліта.

Успіхів тобі «Білий»!

Валентин Шевченко, прес-служба командування ДШВ ЗС України