25 Окрема Повітрянодесантна Дніпропетровська Бригада

Про цього молодого офіцера ходять легенди не лише у рідній бригаді, а й по ту сторону фронту. Достроково закінчивши Академію Сухопутний військ, Назар відразу ж потрапив на Донбас у складі легендарної 25-ої окремої повітрянодесантної Дніпропетровської бригади. Вечоріло…Бійці зайнявши свої позиції спостерігали чекаючи на ворожий вогонь.( Жодної ночі не минало без обстрілів з боку кремлівських найманців.) Ось воно, почалося. По сусідній позиції працює міномет, вибух, один, другий…дуже близько…Ворожа дрг знахабніло підійшла до наших позицій. « Вогонь», - пролунала команда. Десантники не жаліючи патронів щиро пригощали непроханих гостей…Тиша… Вгамувалися. - Відразу стало зрозуміло, що «сепари» в курсі усіх підходів до нас. Так бути не повинно, - розповідає Назар Анатольович. А попереду відстань у добрий кілометр відкритої місцевості, як би ти не повз, все одно як на долоні. Але ж для десантника не має завдань, що не можливо виконати, - з гордістю продовжує офіцер. І ми пішли. Повільно, крок в крок, долали метри відкритої місцевості. Спочатку було зовсім не зрозуміло, чому не стріляють? Але вже через три кроки, знайшли відповідь – міна, одна, друга…третя. Ворожі розтяжки сплутали землю, мов павутиння…Роздивлячись пекельну пастку, волосся ставало дибки. Чого там тільки не було. Але більшість гидоти зроблено руками «шахтарів». Саморобки-це найстрашніше, що може бути у саперній справі. Невідомо чого очікувати. Думки розвіяла кулеметна черга, присіли, кулі свистіли над головами немов скажені – це пастка, ворог навмисно заманював нас на мінне поле. Ми тільки глянули один одному у вічі, зайняли кругову оборону та дали бій. Декілька хвилин показалися вічністю. І знов тиша…Треба повертатися, - продовжує свою розповідь лейтенант. Набої майже закінчилися та й бандота нас добре почула. Рішення прийшло до всіх одночасно. Треба розміновувати та лише потім повертатися. Понад дві години, ми знімали «сепарські сюрпризи» та не просто знімали, а переставляли, забезпечуючи їхнім дрг «веселу прогулянку» до наших тилів, - пригадував минулі події десантник. Час наче завмер, здавалося, що руки діяли окремо від тіла. А навкруги тиша…така, що було чути кожний удар свого серця. Повернулися. І лише там, у бліндажі, за чашкою кави зрозуміли: ми живі, завдання виконане-сьогодні ворог не наблизиться, хлопці на вопі у відносній безпеці. Таких небезпечних виходів на рахунку молодого офіцера чимала кількість. Пів року, день-у-день Назар разом зі своїми бойовими товаришами боронили ввірену територію, знищували ворожі мінні пастки та наводили неабиякий жах на деверсіно-розвідувальні групи псевдореспубліки ДНР. Перепочивши деякий час вдома, Назар Анатольович, вже як командир однієї з кращих рот славнозвісної повітрянодесантної бригади знов захищає цілісність та неподільність рідної землі. - На цей раз противник зустрів нас з більшою агресією. Ворожий вогонь не припиняється ні в день, ні в ночі. Але особовий склад нашої роти це не лякає. Ми стали більш уважними, обережними, нас просто так не візьмеш, - посміхається «крилатий піхотинець». Бойовий дух моїх хлопців такий, що дай волю, Донецьк за три дні повернемо. І дійсно…Потрапивши у розташування цієї роти, кидається в очі повага між військовими та особливе ставлення до лейтенанта Назара. Бійці на перебій, розказували про нього і кожен з гордістю називав «командир». Поспілкувавшись з десантниками, з командиром, що має чудове ім’я Назар, розумієш-ми обов’язково переможемо. Люди з такою силою духа, з такою любов’ю до Батьківщини, мужні та хоробрі здолають будь-якого ворога. І нікого не здивує, що мине деякий час і на кордоні між Україною та Росією, замайорить синьо-зелений прапор з двома цифрами «25» та легендарним девізом «Ніхто крім нас!»