41 добу єгер-десантники Владислав провів у заваленому підвалі на бойових позиціях, перед цим знищивши шість окупантів

41 добу єгер-десантники Владислав провів у заваленому підвалі на бойових позиціях, перед цим знищивши шість окупантів
Мужність помножена на десантну витримку – це про Владислава Молодих, військовослужбовця 71 окрема єгерська бригада Десантно-штурмових військ ЗС України
Історія, яка могла б лягти в основу голівудського фільму. 41 добу Владислав провів у заваленому підвалі на бойових позиціях. Без зв’язку, їжі, води, мінусовій температурі.
«Постійно штурмували, закидували гранатами, дрони ці бл@ські були скрізь, - розповідає десантник про важкий місяць утримання бойової позиції. Один росіянин спробував підійти максимально близько до підвала, поклав його, він упав прямо біля входу. Так він там і згорів від великої кількості гранат, які росіяни продовжували закидувати і дронів»

Спроби штурму росіянами щоразу залишалися без успіху.

Владислав разом з побратимом Ігорем мужньо тримали визначену ділянки оборони.

«Перші три доби я не спав, постійно чатував біля входу. Ігор, побратим, був пораненим в руку і ногу, стріляти не міг. Пізніше, після постійного голоду, вирішив вибратися. Блукав тим сектором, але його таки знайшли наші дронами» - згадує Владислав.
Підвал, де була позиція Владислава постійно засипало сміттям і уламками від знищеної поруч хати. Пізніше, після невдалих спроб штурмів, росіяни просто засипали підвал сміттям
«Певний час ще було маленьке віконечко, звідти я ще міг кошмарити росіян. Поклав як мінімум шістьох. Вони постійно кричали, щоб я здавався» - сміється Владислав

Останні два тижні полону в підземеллі були найважчими. Сухпайки закінчились. Але найбільше хотілося пити. 

«Дуже хотів води. Пив талий сніг. Так і вижив»

Через 41 добу підземного полону на позицію вдалося пробратися побратимам Владислава

«Спочатку кричали туди в підвал через сміття. Він відгукнувся але не виходив, називали його позивний. Коли виліз, був схудлий, чорний від окопних свічок і глини. Ледве стримував сльози, коли нас побачив» - розповідає події того дня побратим «Герич». Перше, що попросив – води і сигарету. Казав, що в полон здаватися не планував і відстрілювався до останнього. Мужик»

Кілька тижнів Владислава вважали зниклим безвісти. Надії було мало

«Дочекався, - сміється чоловік, - коли вже вивезли «медеваком», дали подзвонити мамі. Вона одразу впізнала, сльози і крики. Головне – ніколи не здаватися. Все можна пережити
Служба зв’язків з громадськістю Командування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України
Важливо
Новина

Інші новини

Переглянути все