ДШВ. Позиція «Сонце» - „…півцарства за кота!"

ДШВ. Позиція «Сонце» - „…півцарства за кота!"
- Хлопці, ми так довго вже йдемо, що мені здається, ми зараз в Донецьку вийдемо. Командир підрозділу сміється. - Краще висадитися на парашутах - ми ж десантники, з неба в бій. Група зупинилась. О, нарешті прийшли, - подумала я, але зась – знову вирушили вперед.  - А що, ми ще не прийшли? Хлопці знову сміються. Напевно думають приперлася, показуй їй тут все. - Ходімо. Заходимо в глибокий окоп та йдемо, йдемо, йдемо, йдемо, а я все оглядаюся та й думаю - скільки ж днів хлопці копали цей окоп? У мене навіть в голову не вкладається, це ж не один метр, при тому ж скрізь ростуть дерева та стирчать коріння. Врешті-решт дійшли. На спостережному посту нас зустрів солдат, доповів командиру обстановку. Потім звернувся до мене: - Ось дивіться, бачите - це вже не наші друзі. - Ого, так близько. Зовсім близько, 400-500 метрів, і вже чужі окопи. Саме з них, кожної доби, особливо вночі, наші воїни отримують від російських окупантів «подарунки» у вигляді обстрілів з автоматів та кулеметів. Навкруги поле, по якому через кожних 100-200 метрів стоять таблички «обережно міни». Хлопці для свого перебування на позиції, назвемо її «Сонце», облаштували все по домашньому - кухня, місця для відпочинку, міні-кімнатка для особистої гігієни та, звісно ж, кабінет для командира. Начебто, нічого дивного, але все це облаштовано глибоко під землею. В планах - побудувати ще й лазню. На позиціях воїни не самі - майже у кожного є своя домашня тварина. Хлопці говорять, що з ними легше, про дім нагадують. Собака «Кума» та пару котів завжди поруч. - Забирайте з собою цього кота, - запропонував мені один боєць. - Цей кіт у нас найдорожчий, ми за нього півтори тисячі заплатили. Нічого собі, думаю я, кіт сидить на позиції, миршавенький такий, ледве дихає і тут - півтори тисячі. Щось тут не те. Витримавши майже театральну паузу, солдат розповів мені історію спасіння малого «муркотика». Виявляється, що велика собака цього кота погризла і хлопці мусили провести «рятувальну операцію». Один із бійців завіз його у ветлікарню, в сусіднє селище. Там котику зашили рани, полікували - перебинтували поламані ребра. Лікування виявилося не з дешевих, але хлопці скинулися грошима та оплатили його. Зараз мурчик поправився та бігає з хлопцями на спостережний пост. Під вечір нас пригостили супом, який приготував «універсальний солдат» - медик-кухар-стрілець: якщо потрібно - полікує, для всіх бійців «Сонця» наготує їсти, а коли потрібно - стоїть на спостережному посту. - Док, Ви - геній кулінарії, я в житті смачнішого не їла. - Рецепт простий: тушонка, картопля, морква, цибуля, вода і сіль з перцем. Просто і легко. Головне - куховарити з душею. Вечір. Перший обстріл у наш бік - хлопці спостерігають, доповідають, але у відповідь не стріляють. До самого ранку ворог, з періодичністю 30-40 хвилин робив прострілки - боїться… Світанок ми зустріли з першим снігом та тишею…
Разом переможемо! Слава ДШВ! Юлія Федоренко, прес-група ОТУ «Схід» dsc_8288 dsc_8308 dsc_8276
Новина

Інші новини

Переглянути все