Феномен українського добровольця

– Я просто не могла залишатись осторонь, коли до моєї лікарні щодня приходили поранені та скалічені російською «братерською любов'ю» люди, – каже Марія. – Я зрозуміла, що моє місце поряд із ними, там – на фронті.

– Допоки у нашій державі триває війна, війську потрібні всі сили нашого народу, – переконана Єлизавета. – Легше за все, сидячи у Львові чи Тернополі, написати у Фейсбуці, що ти патріот. А потім, почувши про початок призову, ховатись по кутках, як тарган на кухні, від повістки. Тому, напевно, я тут.

У своїй військовій біографії дівчата вже мають на двох три з половиною десятки стрибків із парашутом. На їхньому рахунку – врятовані життя, обстріли і витягнуті хлопці з горнила бою. Знають вони й гіркоту втрат, коли на руках помирає Герой України, який віддав життя за свободу держави. А ще вони навчилися остерігатися тих людей, які нічого не бояться.

– Направду, найстрашніше за все у світі – це байдужість, – наголосила Марія. – Громадяни, яких можна назвати людським болотом. Особи, яким однаково, що буде завтра і який над тобою прапор.

Зараз дівчата вдосконалюють свої навички, охоче діляться знаннями про першу медичну допомогу з учнями середніх шкіл Львівщини й готуються до чергової ротації на Схід України. Адже вони добровільно обрали цей шлях – шлях воїна, який тримає над нами мирне небо.

Тарас Грень Кореспондент АрміяInform