Герой України, офіцер-десантник підполковник Євген Шаматалюк: “Люди героїчно воюють, вони готові до самопожертви. Це стало шоком для російських окупантів”

Звістку про присвоєння звання “Герой України”, командир десантно-штурмового підрозділу 95 окрема десантно-штурмова бригада Збройнi Сили України підполковник Євген Шаматалюк отримав будучи безпосередньо в бойовій обстановці. Від інтенсивності бойових дій, офіцер-десантник нажаль не мав часу на спілкування зі ЗМІ. Спав Євген лише декілька годин на добу, і весь його час та увага – були прикуті виключно бойовим діям та завданням, пов’язаними із захистом України. Однак, все-таки службі зв’язків з громадськістю командування Десантно-штурмових військ ЗС України вдалося поспілкуватися з офіцером. Відеокадри, які використані в матеріалі – це безпосередньо результат роботи його підрозділу.

Далі йде розповідь від Героя нашого матеріалу:

Мій підрозділ ще на початку березня (після того, як ми передали свою зону відповідальність в ООС по обороні) перемістився на Ізюмський напрямок, де й досі воюємо та стримуємо ворога. Ми спочатку висунулися в село Кам’янка, де стримували атаки військ російської федерації. Ворог вів себе дуже нахабно та безпечно. Вони думали, що ми будемо тікати та все здавати без бою. І коли вони наштовхнулися на село Кам’янка, де батальйон займав оборону – ми знищили дуже багато живої сили та техніки противника.

“Підрозділи, які ми розбивали, займали місце інші” За даними радіоперехоплення розмов росіян, запам’яталася фраза: “Якщо буде такий опір, як в цьому селі то ми не знаємо, як воювати далі”. Загалом, ми тоді знищили дуже багато ворожої техніки: це в основному танки, БТРи, БМП, ББМ “Тигри”. Противник йшов хвилями. Підрозділи, які ми розбивали, займали місце інші, але вже більш демотивовані окупанти. “За півтора місяця знищили більше восьми десятків одиниць техніки. І це лише за село Довгеньке” Спочатку, це була піхота, потім, морська піхота. Також воювали проти нас підрозділи, які укомплектовані військовими з навчальних центрів. Ми захоплювали засоби зв’язку, техніку та різні документи російських окупантів, де були зазначені номера військових частин: 416 навчальний центр (Ковров), 173 розвідбат, 106 ПДД (Тула), 488 мотострілецький полк (Клінци), 59 танковий полк (Єльня), частини спеціального призначення. Також проти нас воювали десантники з 106 повітрянодесантної дивізії та їхній окремий розвідувальний батальйон. Ми здійснювали мінування таким чином, щоб заманювати ворога в пастку. Колона стопорилася, і ми наносили вогневі удари артилерією та протитанковими засобами. Там починалася паніка, вони кидали техніку, тікали хто міг пішки, хто міг розвертався назад. За півтора місяця, знищили більше восьми десятків одиниць техніки: це близько сорока танки та більше сорока одиниць БМП, БТР, ББМ. І це лише за село Довгеньке.

“У нас не має іншого виходу, як воювати до останнього!” Основа, за рахунок чого нам вдавалося відбивати наступ переважаючого противника – це бойовий дух. Бій іде до того моменту, поки хтось не почне бігти. Незалежно від того, де є перевага в живій силі чи техніці, основу – вирішує бойовий дух особового складу. Якщо підрозділ воює до останнього і стоїть, противник починає тремтіти та відходити. І якщо лише одна ворожа машина починає відхід, – всі починають відступати. Наші люди воюють до останнього.

Люди героїчно воюють, вони готові до самопожертви. Це стало шоком для російських окупантів. Ми бачили скривавлених цивільних людей, жінок, дітей, людей похилого віку, яких ці нелюди просто вбивають та нищать, лише за те, що вони – Українці. У нас немає іншого виходу, як воювати, воювати до останнього!

Удачі тобі Євгене! Служба зв’язків з громадськістю Командування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України