Зв’язок поблизу ДАПу лагодив під постійним наглядом ворожого снайпера.
Владислав вже тривалий час виконує бойові завдання на рідній Луганщині у складі десантно-штурмової бригади. Його батьківщина – місто Лутугине Луганської області наразі знаходиться на непідконтрольній Україні території. Ще декілька років назад 26-річний хлопець не міг себе навіть уявити у військовому однострої.
Та все ж події 2014 року стали основоположними у прийнятті рішення військовим. Початок «руской вєсни» воїн зустрів у Луганську, коли навчався у Східноукраїнському національному університеті імені Даля за спеціальністю історик-архівіст. Він на власні очі бачив, як місто захоплювали «казачкі» та проросійські бойовики.
- Коли розпочиналися ті події, одного дня я їхав через блокпост у Георгіївці там перебували українські військові та один жовто-блакитний прапор, а вже зранку там багато інших прапорів і всі вони різні, зокрема «ЛНРівська куриця» без ніг, прапор так званої «Новоросії», Радянського Союзу, «війська донського» та інші. В історичні часи вони один одного просто знищували. Саме тоді я для себе і зрозумів, якщо не стати на захист держави зараз, її розірвуть на шматки, - поділився спогадами Владислав.
Батько Владислава, колишній офіцер, він звільнився підполковником у 2009 році, беззаперечно підтримав його у виборі військової професії та і сам бажав призватися разом з сином, але за станом здоров’я не зміг. Наприкінці 2014 року, після прийняття військової присяги, наступного ж дня новобранець потрапив на фронт з посади зв’язківця і ще через три тижні у складі свого підрозділу - боронити Донецьке летовище. Там він і пройшов свою «учєбку».
- Ми їхали в колоні, нас тоді підняли по тривозі, було це в січні 2015 року. Близько 3 години ночі ми вже були в аеропорту і одразу ж розпочався обстріл, я навіть не встиг вийти з «БТРу», але обійшлося…Вже поблизу аеропорту я налагоджував зв'язок біля супутникової антени під пильним оком ворожого снайпера. Коли щось прилітало, антена на пару градусів переміщалася і знову процедура повторювалася, - згадує військовий.
В 2016 році Владислав отримав військове звання сержант та був призначений на посаду командира відділення засобів радіозв’язку десантно-штурмової бригади. В цивільному житті боєць з жартом згадує свої захоплення – він «читав реп», займався фристайлом і при цьому багато виступав серед публіки, навіть татуювання у вигляді мікрофону на згадку залишив.
На майбутнє Владислав бажає продовжувати військову службу, адже для себе вважає, що захист батьківщини – це справа найкращих. Вдома його чекають батьки, дружина та півторарічна донька, для яких він є справжнім взірцем мужності. Рідну Луганщину, як і всю Україну він бажає бачити вільної від ворогу та під жовто-блакитним прапором.
Інші новини
-
Угруповання ДШВ відновило контроль над 26 населеними пунктами на Олександрівському напрямку
Десантно-штурмові війська залишаються силою, яка виконує найскладніші бойові завдання на найважливіших ділянках фронту.
-
Щоб стати десантником, потрібно пройти непростий шлях
80 окрема десантно-штурмова Галицька бригада ДШВ ЗСУ спільно з Всеукраїнська громадська організація "Об'єднання Добровольців" провели четвертий вишкіл для молоді.
-
«Роналдо», «Шугак», «Дого»
Три іноземці. Три різні історії. Один фінал – російська війна проти України та полон з гідним людським ставленням.
-
Військова служба змінюється: нові контракти, грошове забезпечення до 460 тисяч гривень та гарантована відстрочка
Міністерство оборони запускає масштабну трансформацію військової служби. Вперше військовослужбовці отримають чітко визначені терміни контрактів, нові підходи до оплати та гарантоване право на відстрочку після завершення служби.
