ПАМ`ЯТЬ ПРО ДНІ ПІД ВОГНЕМ, ЗАЛИШАЄТЬСЯ У НЬОГО НАЗАВЖДИ…

В ці дні в Україні відзначається чергова річниця оборони Міжнародного аеропорту «Донецьк». Мій співрозмовник – головний сержант підрозділу вогневої підтримки 79-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України сержант з позивним «Студент». Йому два рази доводилося обороняти ДАП.

У гарячому 2014 році він прийшов до війська добровольцем по мобілізації, потрапив до нашої Миколаївської десантної бригади. Вже через два місяці його підрозділ обороняв Донецький аеропорт.

Після демобілізації «Студент» вирішив продовжити військову службу за контрактом. Десантник відчув свою необхідність продовжити захищати Батьківщину. Про події оборони Донецького аеропорту, йому й досі важко згадувати, однак він погодився розповісти деякі епізоди тих героїчних подій.

Згадайте, коли ви потрапили вперше до Донецького аеропорту. Як це було?

Зі своїм підрозділом я там був двічі, у вересні 2014-го та у січні 2015 року.Під час першої ротації добре запам’яталася диспетчерська вежа. Вона тоді ще була незруйнована. Прилеглі будівлі також відносно цілі. Вікон вже не було, але все виглядало так, нібито ще тиждень тому, там все працювало. Комп’ютери та оргтехніка на столах. І тільки дірки в стінах нагадували про війну.

Нашим основним завданням було – утримати цей об’єкт та не допустити противника. З лісопосадки збройні формування РФ та її найманці постійно намагались прорватися до аеропорту. При цьому, свій людський ресурс використовували як «м’ясо». На початковому етапі розповідали хлопці з вежі, що за паркан противник виходив в повний зріст, один ще якось намагався пригнутися. Захисники не вагаючись відпрацювали по ним з підствольних гранатометів.

Пам’ятаєте свій перший бій, своє перше бойове зіткнення?

Прийняв свій перший бій перебуваючи безпосередньо на диспетчерській вежі. Майже всю ніч відбувалася стрілянина. Противника ми не бачили, чули лише розриви. Тоді в основному проти нас застосовувалося стрілецька зброя та важке піхотне озброєння. В таких умовах нам довелося разом з підрозділом оборонятися до самого ранку.

Як поводив себе противник?

Таке враження було, що «людей» вони не берегли. Два штурми радіолокаційної станції (РЛС) в лоб, вони йдуть і йдуть. П’ять цинків ВОГ-25 на них витратили. Це було угрупування «Сомалі». Потім деяких з них бачили на You Tube…

Пізніше, пам’ятаю, на РЛСці було приміщення, службове, обшите металом. Я роблю три постріли у бійницю, «пірнаю» в укриття, і через кілька секунд прилітають три кулі. Вогонь був досить прицільний.

Ті, хто тоді штурмували, знали, що роблять. Били також міномети. Ще, пам’ятаю, танк, який виїжджав з укриття, і постійно гатив по вежі.

Тоді ж, у вересні, зіткнулися з регулярними підрозділами російських десантників. Їхню присутність ми відчули під час бою, вони вели себе більш організовано та професійно, ніж проросійські найманці.

Були якісь переживання в моменти бою? 

Про це думати було ніколи. Треба було бігати від вікна до вікна, спостерігати, тримати радіозв’язок. Вже згодом після бою приходило усвідомлення ризику.

А чи було страшно? 

Мабуть страх був присутній у кожного. Але кожен його переборював, як  міг, по-своєму. Можливо хтось на долю секунд і впадав в ступор, але більшість побратимів, як тільки починався бій, займали позиції та вели вогонь. Бої відбувалися як вдень так і в ночі. Всі добре розуміли: для того, щоб залишитись неушкодженим – треба було бути максимально зібраним.

Який практичний досвід Ви для себе винесли з тих боїв, різних ситуацій, по суті в забудові, тримаючи оборону?

Головне – не відповідати на словесні провокації. Противник часто вигукував різні образливі слова, щоб дізнатися про наше місце знаходження. Якщо не стримаєшся, крикнеш у відповідь – можеш отримати від нього гранату.

Також боєкомплект повинен завжди бути напоготові! Біля кожної пройми, дверей знаходився споряджений боєкомплект. Щоб вночі, коли нічого не видно, можна було швидко здійснити перезарядку. І зброя – постійно з тобою.

Як був організований ваш побут в тих непростих умовах?

Все було на адреналіні, як то кажуть на межі. Відбилися – прийшов, знайшов місце, упав, заснув. В теплий період було легше, а в холодний – на багато важче. Волонтери нам непогано допомагали в плані урізноманітнення армійського сухпаю, чай, каву, різні смаколики тощо.

Важко про це згадувати, але розкажіть чи доводилося вам втрачати товаришів?

На жаль так. Це було під час нашої другої ротації підрозділу в ДАП. Тоді Саша Береза загинув… (військовослужбовець 79 одшбр, загинув 24.01.2015 р.– прим. авт.). був сильний обстріл, бій… і ми втратили нашого побратима…

Розкажіть про людей, з якими ви обороняли аеропорт? 

У нас основна частина підрозділу була з мобілізованих добровольців. Кожен з них в цивільному житті займався різними справами. Хтось був пов’язаний з творчими професіями, хтось знався на електроніці, хтось лікував хворих. Були колишні професійні військові з бойовим досвідом. Ось вони якраз і пояснювали кожному з нас, як себе поводити під час в бою, щоб вижити.

Хочу добрими словами згадати хлопців з мінометного підрозділу. Саме вони були нашою маленькою артилерією, яка дуже допомагала стримувати противника під час бою.

Такими є спогади воїна-десантника – учасника оборони Донецького аеропорту.

Між тими днями, з вересня 2014-го по січень 2015, насправді – різниця величезна. До січня 2015 року Аеропорт лежав в руїнах, і вже тоді по суті став уособленням мужності, звитяги та незламного духу українських воїнів. Він став живим свідченням бетонної міцності тих воїнів, які його обороняли і повернулися назад, і непорушним меморіалом пам’яті тих, хто поліг в його стінах.

Десантник бачив приклади справжньої мужності, хороших світлих людей і вірить, що все, що було – було не дарма.

Сьогодні «Студент» продовжує свою військову службу в підрозділі вогневої підтримки. Як головний сержант підрозділу готує та виховує своїх підлеглих, передає їм необхідний досвід. Незважаючи на те, що сім років віддаляє від тих подій, пам`ять про дні під вогнем, залишається у нього назавжди…

Фото надані героєм інтерв’ю.

Пресслужба 79 окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України