Робота ремонтників на передовій: історія Живчика
“Майже кожна евакуація нашої підбитої техніки із району бойових дій у тил – це складна і ризикована операція. Часто – на межі людських і технічних можливостей”, – каже Сергій на позивний «Живчик», який у свої 40 років до військової служби він підійшов виважено: спочатку визначився з підрозділом, у якому має бажання проходити службу, і минулого року вступив до війська. Менше, ніж за рік, Сергій «виріс» до командирської посади.
“Минулого року на Запорізькому напрямку мені поставили завдання евакуювати пошкоджений БТР, який уразив ворожий FPV. Я разом із побратимами Максом, Танчиком і Мєлкім дочекалися темряви і на іншому БТРі вирушили на виконання завдання”, – пригадує Сергій.
За словами бійця, складність полягала у тому, що потрібно було зробити це якнайшвидше, оскільки пошкоджений БТР був заведений, але в системі не було повітря і не працювали гальма.
“Підбиту техніку зачепили за БТР і почали тягнути. Їхали без фар, при тому, що було темно хоч око видери. Проте основна небезпека полягала в тому, що з обох боків дороги були міни, і будь-який з’їзд праворуч-ліворуч міг означати підрив”, – пояснює складність завдання досвідчений технік.
Згодом, за спогадами Сергія, бійці ремонтного підрозділу відчули, щось не те: БТР почав дуже легко їхати. Виявилось, що через обрив скоби, пошкоджена «коробочка» відірвалася.
“Розвернутися, щоб повернутися за нею не було можливості, через щільне мінування, тому довелося здавати назад заднім ходом, при цьому робити це обережно. Врешті-решт відважні воїни знайшли «загублений» БТР, зачепили його і відтягнули на ремонт.
Ніхто з моїх підлеглих не схибив: усі діяли чітко і злагоджено, тому удача посміхнулась нам”, – дає оцінку тій ситуації відважний воїн.
Ще одна цікава історія в підрозділі Сергія сталася з евакуацією пікапу, в якого внаслідок мінометного обстрілу було вибите скло, посічені колеса та кузов.
“Приїхали за цією автівкою вночі, коли була злива. Ледь знайшли її у болоті за 50 м від дороги. Тільки-но причепили автомобіль до вантажівки і почали тягнути, як бачимо попереду, неподалік від місця куди ми приїхали, виходи наших градів”, – згадує Живчик.
Не чекаючи на «отвєтку» від ворога, на адреналіні, воїни прискорились і витягнули авто. Але ж L-ку потрібно було ще дотягнути у безпечне місце по асфальту, при тому, що колеса посічені, лобового скла немає і йде дощ.
“Я сів за кермо L200 і перша думка в голові – добре, що взяв тактичні окуляри. Руки тремтять, руль важко тримати, іскри з-під коліс, обличчя в болоті. На зустріч їхала БМП, то там хлопці, мабуть, були в шоці від того видовища. Але роботу свою ми все ж зробили, доправивши автівку у безпечне місце”, – пояснює Сергій.
На думку Живчика, кожен командир має поєднувати високий рівень фахових знань і сміливість, щоб самостійно долучитися до виконання поставленого завдання і повести за собою підлеглих.
Слава Україні! Героям Слава!
Відділення комунікацій 78 окремий десантно-штурмовий полк ДШВ ЗС України
PS: Хочеш допомогти десантникам? Стань Другом ДШВ! Всеукраїнська платформа збирає кошти для підтримки ДШВ ЗС України (druzi.mil.gov.ua)
