Сакральна фраза росіян «своих не бросаем» є відвертою брехнею

Одразу після початку широкомасштабного вторгнення рф в Україну тимчасовий виконувач обов’язків командира взводу окремої повітрянодесантної Січеславської бригади Сергій пішов до військкомату як доброволець. Там його вислухали та запропонували трохи зачекати. За кілька місяців хлопець знову пішов до військкомату з вимогою якнайшвидше надати йому можливість боронити Україну зі зброєю в руках. А вже через п’ять днів надягнув військовий однострій. За кілька місяців важких боїв Сергій набув досвіду ведення бойових дій проти підступного противника.

— Під час звільнення Харківської області від окупантів уже була стала лінія нашої оборони, тож ми добре знали, що знаходиться перед нами. Після отримання сигналу на наступ, першим пішов танк із тралом, щоб убезпечити інші машини та особовий склад від мінних пасток. Досягнувши ворожого спостережного пункту, ми з’ясували, що ворог вже його залишив. У той момент по нашому підрозділу почала працювати ворожа арта. Враховуючи те, що ми вже перетнули першу лінію оборони противника, артилерія нам не завдала шкоди, а влучила у місце, де ми були всього хвилину-дві тому, — пригадує Сергій.

За роки війни наші військові навчилися діяти швидко та злагоджено, а ще дуже виважено та обережно. Саме це і є головними складовими успіху, вважає військовий.

— Під час наступу ми ретельно прочісували кожну посадку та вибивали звідти ворога. Був випадок, коли наш підрозділ вперся у ворожий блокпост біля невеличкого підприємства. Ворог намагався чинити спротив, але через короткий проміжок часу підійшов інший наш підрозділ і вдарив росіянам у фланг. Після цього вцілілі окупанти поспіхом залишили свої позиції та втекли, залишивши навіть свої особисті речі, — усміхається десантник.

Військовий каже, що цей наступ був дуже ретельно спланований, та всі залучені у ньому підрозділи (артилерія, танки, піхота…) діяли дуже злагоджено.

— Під час наступу ми захоплювали багато ворожої техніки. У моєму взводі є хлопець, якій вміє керувати танком. Тож коли ми захопили повністю справний та споряджений танк ворога, вирішили, що у «хазяйстві» все згодиться. Ми укомплектували екіпаж і машина одразу почала нищити колишніх власників. Ось так ми й дійшли до самого Ізюма, — розповів військовий.

росіяни добре розуміють, що коли українці з’являються зненацька та вступають у вогневий контакт, шансів перемогти у цьому двобої небагато. А їхня сакральна фраза «своих не бросаем» є відвертою брехнею.

— Нещодавно ми отримали завдання висуватися вперед. В одній з посадок натрапили на ворожий підрозділ, посилений танком. Як згодом з’ясувалося, ми майже одразу вбили командира ворожого танка. Тож після того, як по посадці відпрацювали наша БМП та танк — вціліли росіяни почали стрімко втікати, а по нас вдарила ворожа арта. На щастя, з нашого боку обійшлося лише пораненими. Коли зачищали посадку, то знайшли п’ятьох мертвих ворогів і одного пораненого, якого вони просто покинули помирати на полі бою. І таки випадки залишення російськими військовими своїх поранених непоодинокі, — наголошує Сергій.

Олексій Мазепа, кореспондент АрміяInform