Сапери-десантники “Колос” та “Лимон” знищують окупантів під Бахмутом

“Колос” та “Лимон” – сапери 80-ї Галицької бригади. Обидва мобілізовані. Раніше вони не мали нічого спільного з саперною справою: “Колос” був будівельником, а “Лимон” – металургом. Чоловіки отримали повістку, пішли до військкомату та півроку успішно виконують бойові завдання під Бахмутом.

“Я хочу, щоб до кожного чоловіка дійшло усвідомлення, що воювати – це необхідність. Якби не було нашого збройного опору, то ми всі вже були б у братських могилах та в окупації. Це набагато гірше, ніж мобілізація. Якщо ми не будемо воювати, то втратимо державу, а якщо втратимо державу, то втратимо і націю! Звісно страх є у кожного. Тут немає сталевих “рексів”. Але я контролюю свій страх та роблю роботу, бо розумію, навіщо і заради чого. Воювати необхідно ради нашого майбутнього. Це правильний чоловічий вибір, який веде до перемоги”, – каже “Колос”.

Завдання саперів різні: поставити мінні загородження перед передовими позиціями наших десантників, аби штурмові атаки противника закінчились підривом на наших мінах, розміновувати проходи, шукати нові непристріляні стежки для техніки та піхоти та навіть забезпечувати евакуацію поранених та загиблих. “Колос” згадує один із таких виходів, коли завдяки його саперному вмінню вдалося врятувати побратима: “Я мав зробити прохід для евакогрупи. Була велика ймовірність, що там може бути якась міна чи розтяжка. Я зробив нову стежку, яка не була під вогневим контролем ворога та зберегла життя. Пораненого було успішно евакуйовано”.

Неодноразово під самим носом у ворога “Колос” ставив міни, перебороровши свій страх та перехитривши противника. Виконавши такі завдання, не соромно себе називати чоловіком. Розповідає про один з таких виходів, гідних голлівудської екранізації:

“Я ставив ОЗМ-72 (протипіхотна вистрибуюча осколкова міна кругового ураження – ред.) за “нулем”. До під@рів було 200 метрів. Я бачив, як їхні машини під’їжджають, як у них відбувається перезмінка… Обстрілювали вони нас інтенсивно. Також кидали освітлювальні міни. Умить стало видно, як у білий день! Я постав одну міну, перечекав обстріл і працював далі. Ми виконали завдання та повернулися назад. Потім росіяни намагались штурмувати наші позиції та попідривались на моїх мінах. Багато їх там лягло. Їхній штурм було зупинено”.

Водночас, колега “Колоса” “Лимон” пригадує, як робота наших саперів допомагала успішно штурмувати противника та звільняти наші території.

“Важливе перехрестя було заміноване протитанковими мінами. Ми їх знешкодили: стягнули на купу й підірвали так, щоб допомогти наших хлопцям легше облаштовувати окопну лінію та просуватися вперед”, – говорить десантник.

Сапер “Лимон” також неодноразово допомагав різним підрозділам: рив бліндажі для “літунів”, загороджував мінами від противника звільнені території та передові спостережні пункти наших оборонців. Часто доводилося працювати під обстрілами та навіть візуально спостерігати російську піхоту. В один із виходів чоловіка поранило, проте він відновився та повернувся в стрій:

“Росіяни знищують нашу націю і ведуть війну не за правилами! Їм закон не писаний… Нас троє підірвалося на протипіхотній міні, але всі вижили. Посікло мене добре: як магніт, всі осколки позбирав… Нас виносили на руках кілометр. Звісно було страшно. Коли виносили, то попали під обстріл: нас змалювали і почали накривати мінометом. Але донесли живим і не залишили! Мене поранили на день народження дружини. Я лежав в швидкій, а вона чекала мене додому… Наступного раночку вона вже до мене в госпіталь прилетіла.

Розумієте, я тут воюю не за депутатів, а за свою родину! Я захищаю своїх рідних. Росіяни від нашого мікрорайону були за 16 кілометрів. Тероборонівці розповідали, що ті “скоти” там витворяли… Щодня обстрілюють цивільних ракетами, дронами та касетними боєприпасами. Це неможливо терпіти, склавши руки. Ти на фронті не депутатів захищаєш, а свою родину, бо Україна – це не тільки депутати, це твоя родина та твоя рідна земля. У мене на металургійному виробництві була бронь, бо металургія потрібна для виготовлення тих самих снарядів. Але коли прийшла повістка, я спокійно пішов воювати та захищати своїх найрідніших. Бо тільки так можна зупинити росіян та повернути мирне життя. Бо тільки так моя дружина та діти у відносній безпеці”.

Служба зв’язків з громадськістю 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади ДШВ ЗС України