«Ситуація була критична. Я вирішив викликати вогонь на себе, тільки б не потрапити в полон» – офіцер з позивним «Гера»

Навесні 2014-го року, група розвідників 25-ї окремої повітрянодесантної бригади ВДВ отримала бойове завдання провести розвідку в районі окупованого Слов’янська. Їм в найкоротший термін потрібно було провести розвідку та визначити напрямки, за якими підрозділи сил АТО змогли б почати визволяти місто. Тихо і непомітно розвідники «прочісували» всі можливі напрямки пересування підрозділів, зачищали не одну будівлю від угрупувань найманців, корегувальників вогню, знешкоджували десятки вибухових «сюрпризів» від бойовиків. Але повертаючись назад, нерівного бою уникнути не вдалося. Оточені, але не зломлені, розвідники викликали вогонь на себе. Проявивши героїзм та хоробрість їм вдалося тоді вийти живими із самого пекла…
Так згадує події «палкого» 2014-го року майор Роман Г., з позивним «Гера» – офіцер одного із структурних підрозділів командування Високомобільних десантних військ, а на той час – помічник начальника розвідки 25 окремої повітрянодесантної бригади ВДВ.
З самого початку проведення АТО, він завжди був попереду основних сил, здобував найціннішу інформацію, яка кожного разу допомагала українським військовим визволяти населені пункти Донбасу від російських військових та найманців. Він пам’ятає усі деталі своєї роботи до тонкощів, але розповідає про них скромно, не називає ні імен, ні прізвищ. Каже, що це професійна звичка.
На весні тривожного 2014-го року, Роман в складі своєї частини вирушив для посилення державного кордону в район Амвросіївки, а згодом із початком бойових дій – до міста Ізюм. Там разом з п’ятьма розвідниками «Гера» почав організовувати роботу за своїм напрямком діяльності.
Перше своє завдання наш герой отримав під Красним Лиманом. Його розвідувальний підрозділ діяв в інтересах батальйонно-тактичної групи «25-ки». Саме розвідники здобули важливу інформацію, про надійну оборону противника.
На підступах до міста були влаштовані ворожі засідки, незліченна кількість замінованих об’єктів, підпиляні дерева для блокування руху колон тощо. Навпростець зайти до міста було неможливо, тому командир батальйонно-тактичної групи прийняв рішення зайти до нього з іншого флангу. Однак при підступах до Красного Лиману виникла нова проблема – бойовики вели вогонь з жилих кварталів, в кількасот метрах від них знаходились цивільні люди. Тому, щоб унеможливити ураження цивільного населення, було прийняте рішення блокувати місто. Там і почалась активна робота розвідника «Гери».
У складі розвідгрупи Роман почав активно здобувати інформацію, використовуючи при цьому різні хитрощі. Розвідники познайомились з місцевим жителем похилого віку, який в результаті став посередником між десантниками та обстановкою в місті. «Дядя Коля» – так його називав Роман, був місцевим, тож знав багато підступів до окупованого міста. Ця інформація і була потрібна розвідникам – вони почали «прочісувати» ліси з метою виявлення позицій бойовиків. Розвідавши достатньо інформації, постало питання, як десантникам проникнути в лігво противника. Адже серед місцевих жителів була велика кількість посібників бойовиків, які при нагоді готові були «злити» інформацію про «небажаних гостей». Тому серед місцевого населення розвідникам довелося працювати під прикриттям.
Так, розвідник «Гера» під виглядом племінника «дяді Колі», який начебто приїхав до нього в гості, вільно пересувався по місту. Там, він безперешкодно збирав найціннішу інформацію про розміщення блокпостів, сил противника, його вогневих позицій тощо.
Пізніше офіцер-розвідник отримав чергове завдання: його групі за допомогою зібраних даних необхідно було вивести сили Миколаївської бригади на позиції зосередження ворога. Інформація, яку розвідав Роман разом зі своєю групою дала змогу бійцям «79-ки» вибити основні ворожі сили з Красного Лиману.
Після того, як бойовики відступили, Роман провів безпечними шляхами інженерні підрозділи до військової техніки, яку залишили найманці. Дані трофеї стали в нагоді нашим десантникам.
Коли угрупування російських найманців остаточно вибили з міста, почався етап його розмінування. Поряд з райвідділом міліції знаходився трьохповерховий готель, який бойовики використовували в якості штабу. Роман разом з групою саперів, під керівництвом командира інженерно-саперної роти капітана Сергія Анохіна (до речі, даний офіцер сьогодні проходить службу в командуванні ВДВ Авто.) оглянули готель та повністю провели його розмінування.
Десантник розповідає, що такий об’єкт вони планували зачистити від «гостинців» за 4-5 годин. Однак, відступаючи, ворог так щільно замінував кожну щілину, що всю будівлю вдалося розмінувати за три дні. В готелі все було просто «нафаршировано» різними мінами, розтяжками та фугасами. Сапери знімали з кожної двері, кожної шафи, тобто до чого могла доторкнутися людина по декілька зарядів вибухівки.
– Розмінували будівлю за декілька днів та вивезли з неї вщент завантажену вантажівку фугасом, пластидом та тротилом – згадує офіцер.
Чергове завдання з розвідки місцевості Роман отримав на «13-му» та «13 а» блокпостах під Слов’янськом. Там його чекало наступне не легке випробування…
Його групі потрібно було розвідати територію на околицях міста, виявити основні сили противника, розміщення мінометних розрахунків, ПЗРК, та можливі шляхи пересування на підступах до Слов’янська.
Для такого складного завдання, його розвідгрупа була посилена снайперами. Однак і тут не все було так просто. Розвідникам не було відомо точне розташування мінних полів в районі виконання завдань. Крім цього складнощі виникли і зі зв’язком: на відстані в півтора кілометри між блокпостами оборону тримали п’ять різних силових відомств: різні добровольчі батальйони, СБУ, міліції та Збройних Сил України. Роману довелося носити з собою декілька радіостанцій, щоб мати зв’язок з командирами цих підрозділів.
Спочатку розвідгрупа зачистила будівлю МРЕУ, з якої працювали корегувальники ворожого вогню. Пізніше, їм вдалося вибити противника і з банно-прального комбінату, звідки вівся основний вогонь по блокпосту. Вночі, згідно завдання розвідники повинні були вийти на ночівлю та поповнення БК на свій блокпост. Проте потрапили під вогонь, і змушені були ночувати на сусідньому.
Отримавши додаткові відомості про противника від старшого блокпосту, розвідники вийшли знову працювати в передмісті Слов’янська.
Повертаючись із завдання, а «Гера» як самий досвідчений, замість того, щоб йти в ядрі групи, йшов у складі дозору. Аж раптом розвідники натрапили на ворожих диверсантів. Почався бій… Від їхніх криків стало зрозумілим, що це кавказькі найманці. Про це свідчила нецензурна лайка з відповідним акцентом. Всіма силами розвідники дали відсіч противнику, аби виграти трохи часу та здійснити маневр.
Під час бою та переміщення, попре вигіднішу позицію, ворог все ж таки поніс втрати та почав відступати, а для свого прикриття викликали підмогу та мінометний вогонь. Розвідники вирішили відступати.
Вийшовши на рубіж санаторія «Слов’янський курорт», група зрозуміла, що ворог зімкнув кільце та намагався знищити їх, не жалкуючи боєприпасів. Вийти на зв’язок, щоб викликати підкріплення ніяк не виходило. Бій тривав вже майже годину. Вийшовши з легким спорядженням, у десантників почали закінчуватись набої – в декого залишалось вже менше магазину…
Ворог займав все вигідніші позиції, навіть підтягнули АГСи. Розвідники були зажаті в двох невеликих будівлях. Розвідник солдат Ігнатченко, оцінивши обстановку, прийняв рішення зайняти іншу позицію, яка давала йому змогу вести вогонь по розрахунку автоматичного гранатомету. Однак, це вартувало хороброму розвіднику життя. Подвиг солдата виграв трохи часу для оточених побратимів, однак ворог швидко отямився та почав закидати десантників гранатами.
– Ситуація була критична, я вирішив викликати вогонь на себе, тільки б не потрапити в полон – розповідає Роман.
Вийшовши на зв’язок з артилеристами, якими командував командир батареї з позивним «Лінза» та добровольчим батальйоном «Майдан» (зв’язок був тільки з ними Автор.) розвідникам залишалося лишалося лише чекати. Як тільки снаряди почали влучати в позиції ворога, з рації пролунала відповідь від «добробату»: «Ми вийшли до вас».
– Вони були легко екіпіровані, частина з них була в спортивних штанях та кросівках. Вони не встигли навіть переодягтися, проте зуміли пробити до нас коридор – з посмішкою згадує ті події розвідник. – Такого повороту подій ворог не очікував. Щільний обстріл артилерії та надважлива допомога добровольчого батальйону дали змогу нам війти з оточення.
За успішне виконання завдань в районах Слов’янська, Дебальцевого, Вуглегірська та інших населених пунктів Донбасу, указом Президента України, Роман нагороджений бойовим орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Однак ціна цієї нагороди була важкою ¬– ворожа куля роздробила йому кістку в руці на безліч осколків, що вивело десантника на тривалий час зі строю…
Перед входом підрозділів Збройних Сил України до Жданівки, розвідгрупа знову вийшла на збір важливої інформації.
Основна група попрямувала розвідувати місцевість, а Роман з ще одним розвідником залишились у пункті спостереження поблизу одного з добровольчих батальйонів. Розвідників всю ніч непокоїло дивне миготіння в посадці. На відстані майже в кілометр, Роман постійно спостерігав світло, ніби хтось користувався мобільним телефоном. Під ранок, коли вже світало, Роман вирішив розвідати джерело світла та не дійшовши до визначного місця потрапив під автоматну чергу. Він відкрив вогонь у відповідь… Вже використавши один магазин набоїв, розвідник зрозумів, що поранений в руку – він не міг замінити магазин в автоматі. Поранений під прикриттям свого напарника він почав відступати.
У базовому таборі йому надали першу медичну допомогу, і через складність поранення вже готували до евакуації.
– Я був готовий вже ввечері йти на нове завдання, сподівався, що мені зроблять перев’язку та й все, – розповідає Роман. – Однак ворожа куля зачепила та роздробила кістку. Лікування та реабілітація була кілька місяців.
Після лікування, наш герой повернувся на службу до рідної 25-ї бригади. За свій безцінний бойовий досвід, він отримав значне підвищення по службі – обійняв вищу посаду в командуванні ВДВ. Тепер його робота значно спокійніша, однак не менш відповідальна. Проте він мріє повернутися до нульових позицій та виконувати завдання в тилу противника. За його словами, це для нього стало наче наркотиком.
– Залишатися живим, мені допомагали Свята Трійця, автомат, плече бойового товариш та любов коханої дружини Ксюши, яка пообіцяла мені подарувати донечку, народження якої ми зараз як раз чекаємо, – сказав «Гера».
Залишається лише додати, що сам Роман – кадровий офіцер-розвідник та справжній патріот. На його долю випало багато різних випробувань, які завжди він переносив мужньо та стійко, і в подальшому готовий захищати Батьківщину.

Прес-служба командування ВДВ ЗС України