“Солдатові не цікаво, хто там у вищому командуванні. Для нього найважливіше – сержант”. Розповідь головного сержанта ДШВ Олексія Мірошникова “Фаріни”
Сьогодні – День сержанта Збройних сил України, а отже, добра нагода познайомитися з одним із найяскравіших та найавторитетніших представників сержантського корпусу ЗСУ.
Старший майстер-сержант Олексій Мірошников, позивний “Фаріна” – головний сержант Командування Десантно-штурмових військ. У нього за спиною – 31 рік служби в армії (мимоволі порівнюю: це ж весь мій вік). На посаді головного сержанта ДШВ він із травня 2022-го. Має в підпорядкуванні майже 15 тисяч сержантів-десантників.
У Фаріни класична для багатьох кадрових військових історія: родом з армійської династії, служив і батько, і дід (підводником на субмарині).
Олексій Мірошников навчався в Миколаївській школі прапорщиків. У 1997-му почав службу на посаді старшини роти в лавах 25-ї окремої повітрянодесантної бригади. Потім був старшиною розвідувально-десантної роти в цій же бригаді. Посада “приклеїлася” до нього на 16 років. У 2013-му став головним сержантом 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Під час миротворчої ротації в Іраку, у 2003 році, Мірошников обрав собі позивний “Фаріна” – на честь парфумера Йоганна Марії Фаріни, який створив парфуми “Eau de Cologne” (одеколон).
“Це були улюблені парфуми Наполеона. І я дуже люблю дорогі парфуми, маю багатий асортимент запахів. Коли чують мій позивний вперше – думають, що йдеться про якусь жінку. Але позивний, погодьтеся, рідкісний”, – посміхається Олександр.
А ще він любить “класичні” для сержантів стрічки: “Ми були солдатами” і “Падіння “Чорного яструба”.
Наша розмова з Олексієм “Фаріною” Мірошниковим – про філософію сержантського корпусу, “викрадення” у командирів їхніх “правих рук” та створення військової частини, де немає жодного офіцера, підготовку інструкторів, цінності сержанта-командира та чимало іншого.
Далі – його пряма мова.
АТО: найбільше запам’ятався вихід з оточення
– 2014 рік, окупація Криму… Я часто бував на півострові: в Ялті, Феодосії, Євпаторії, Бахчисараї… Я любив Крим, бо в мене там були бабуся й дідусь, я малим часто їздив туди. Південний берег Криму об’їздив. У 2014-му, коли усвідомив рівень подій, зрозумів, що все це – надовго і складно, треба готуватися до продовження.
Далі була АТО. За весь час АТО/ООС найбільше запам’ятався вихід з оточення, із Дякового на Луганщині, у 2014 році.
Також запам’яталося Зеленопілля [в Луганській області] – ми стояли недалеко від нього, коли 1-й батальйон потрапив під обстріл із “градів” [із території Росії 11 липня 2014 року]: було багато загиблих і поранених. Я тоді був у конвої, ми отримали задачу евакуювати наших побратимів. Збирали поранених хлопців… Тоді було дуже важко. Доти ніхто не міг припустити, що з боку Росії міг бути нанесений такий підлий удар. Ми тоді зазнали найбільших втрат на той момент.
“24 лютого 2022 року я з міністром оборони мав нагороджувати сержантів ДШВ пістолетами в Краматорську”
– Я вважаю, що найкрутіша нагорода для чоловіка, особливо воїна – це зброя. І поставив собі ціль на новій посаді (головного сержанта ДШВ – “Н”) – щоб усі головні сержанти військових частин отримали нагородну зброю – пістолет. На той час (початок 2022 року) всі сержанти активно вели бойові дії, мали поранення. Відтак станом на 24 лютого 2022 року міністром оборони були підписані накази, я їх отримав і мав летіти у Краматорськ вручати цю зброю. 24 лютого. Ми мали вилітати з Києва разом із міністром оборони Олексієм Резніковим.
О 4-й ранку я прокинувся в Житомирі, їхав до Києва. Зателефонувала дружина з Миколаєва, там якраз прилетів “Калібр” по аеродрому. І вона сказала, що війна. На півдорозі я повернувся.
Нагородити сержантів саме в той день не вийшло. Але згодом ми таки реалізували цей задум, через три-чотири місяці. Всі вони вижили і дочекалися нагородних пістолетів.
Пізніше були завдання з оборони Києва, бойові дії біля Макарова, налагодження процесу приходу особового складу в ДШВ, заняття з новими зразками озброєння, формування нових батальйонно-тактичних груп тощо.
Інструктори проводили скорочені курси, адже бракувало часу на злагодження підрозділів – усі відправлялися на завдання. Було важко. Наші люди гинули в бою. І все це відбувалося у великих масштабах.
“Без сержанта не буде перемоги”: новації 199-го навчального центру ДШВ
– Десантника ніхто не навчить краще, ніж десантник. Тому я вважаю, що наш 199-й навчальний центр – прекрасне місце, де готують фахівців для Десантно-штурмових військ.
Із початком широкомасштабного вторгнення центр розширився. Бо і штат ДШВ розширився: нові люди, нові вимоги, нові програми.
Спочатку в нас у 199-му центрі не було ні сержантської підготовки, ні інструкторської. Була лише, грубо кажучи, фахова підготовка: навідник, гранатометник тощо. Мінімально, але для масштабу ДШВ на той час непогано.
Коли в ДШВ почали формуватися нові військові організми і, разом з тим, багато сержантів гинули й отримували поранення під час боїв, я розумів, що ситуація стає критичною. І запропонував командувачу ДШВ почати на базі 199-го навчального центру підготовку сержантів.
Так почався курс суміщеної підготовки сержанта базового рівня – командира відділення. Це важлива посада, бо саме ці люди в армії керують позиціями, ВОПами.
Перший курс 2022 року прийняв 39 осіб – це були сержанти з усіх бойових бригад ДШВ. Я чітко розумів, що без сержанта не буде перемоги. Бо командирові взводу, роти, бригади потрібен помічник, на якого можна покластися, який виконає будь-яке завдання, поведе за собою людей, мотивує їх. Бо якщо є 20 людей і лідер серед них, і вони йому довірятимуть – завдання буде виконане.
Згодом я зібрав інструкторів із бойових бригад, і розглядалося створення нештатної роти. Важливо, щоб ці інструктори були з методичними здібностями, могли викладати. Так ми створили роту і випускали по 60-70 інструкторів.
Через рік я підійшов до командувача ДШВ і сказав, що варто створювати батальйон підготовки сержантського складу на базі 199 НЦ. Це декілька навчальних рот. Командувач підтримав. Ми створили алгоритми, програми, штати. Наразі ми працюємо автономно, з прекрасним штатом, ми покриваємо всі ВОСи, які потрібні наразі на війні.
“Ми створили військову частину, де немає жодного офіцера”
– Коли ми формували батальйон підготовки сержантського складу у 2023 році, я забирав найкращих сержантів бригад. Їх не хотіли віддавати. Ми воювали за них. Я просив! І в дечому розумію командирів підрозділів, адже я забирав їхню праву руку.
Підготовка наразі триває до 50 днів. Ми можемо випускати [за один потік] до 400 сержантів для ДШВ – командирів відділень. За рік можемо підготувати 3-4 тисячі сержантів, залежно від виконання завдань. Ці темпи будемо нарощувати. Тобто ми вийшли на хороший рівень.
Підготовки самих інструкторів у нас не було. Тому в мене виникла ідея створити навчальний центр підготовки сержантського складу. І наприкінці 2023-го – на початку 2024 року ми створили такий окремий навчальний центр для підготовки сержантського складу для ДШВ.
Командир цієї військової частини – сержант, його заступник – сержант. Це військова частина, де немає жодного офіцера.
Тут ми готуємо головних сержантів рот після проходження курсу підготовки базового рівня. Підготовка триває близько місяця – навчання дещо легше, але дуже потрібне.
Плюс окремо маємо один взвод підготовки інструкторів базового рівня.
Так ми вже підготували більше кілька сотень інструкторів.
Важливо, що після кожного випуску ми обов’язково отримуємо фідбеки – зворотній зв’язок. Тому що краще від самих курсантів ніхто не скаже, що погано, що добре, що треба прибрати, який інструктор – класний, а який – нічому не навчив, тільки стояв курив. Тобто ми після кожного випуску все аналізуємо, десь додаємо щось у програму тощо.
“Якщо інструктор 199-го навчального центру кепсько підготував взвод, він їде в бойову бригаду виконувати завдання на гарячий напрямок разом із цим взводом”
– Я стараюся комплектувати навчальний центр інструкторами переважно з поранених військових, і командувач ДШВ [Ігор Скибюк] це дуже підтримує. І якщо я приношу рапорт на переміщення в навчальний центр певних поранених сержантів та ручаюся за них – такий рапорт однозначно підписується.
Є військові з ампутаціями кінцівок. Вони викладають всі дисципліни в навчальному батальйоні: чи то програма БЗВП, чи то програма фахової підготовки. Для військових після поранень це важливо: вони відчувають, що лишаються в системі, що вони корисні й потрібні.
У нас відсотків 60 інструкторів – військові з пораненнями.
Маємо також інструкторів зі званням Герой України.
Зараз сержанти ДШВ настільки підготовлені і мають такий кредит довіри, що навіть якщо командир роти отримує поранення, то командування ротою переймає головний сержант роти. Це показник? Показник.
Якщо командир батальйону отримує поранення – замість нього залишається начальник штабу. А коли головний сержант батальйону отримує поранення, він не покидає свій рухомий пункт управління, допомагає начальнику штабу батальйону, бо він бачить, що потрібен йому.
Чи змінилася роль сержантів із широкомасштабною війною? Вони набувають нового досвіду. Це вже не ті сержанти, які були рік тому чи два. Сержант розуміє: якщо він не навчить особовий склад, то й виконання задачі не буде.
Так, зараз, якщо інструктор 199-го навчального центру кепсько підготував взвод, він разом із цим взводом їде в бойову бригаду виконувати завдання на той гарячий напрямок, куди відправляються ці солдати. Солдати, яких він не навчив. Мотивація? Мотивація.
“До нас приходять такі самі пекарі чи аптекарі, як і в сухопутку. Все залежить від того, як їх “ліпити”
– Усі кажуть, що ДШВ – це еліта. Але до нас приходять такі ж люди, як і в ССО, сухопутку чи тероборону. Це такі ж колишні пекарі чи аптекарі. Все залежить від того, як їх почати “ліпити”. Якщо людина потрапляє в хороший колектив, де її поважають, нормально навчають, де за неї переживають – з неї буде пуття.
А так – до нас приходять такі самі люди, як і в інші роди й види Збройних сил.
Якість людей визначає підготовка. Як зробити воїна з чоловіка, якого запакувала ТЦК, коли він ішов у магазин по молоко? Це робота колективу, робота сержантів, їхня турбота, мотивація. І їхня навченість.
Солдатові в армії не цікаво, хто там є у вищому військовому керівництві. Для нього найважливіше – сержант.
Саме сержант має вирішити проблему солдата. Знаю по собі. Можуть звертатися з будь-якими проблемами: сімейні, фінансові, службові. Якщо ти їх вирішиш – люди будуть прихильними до тебе. Якщо озвучується питання, а ти як сержант знаходиш відповідь – це вже запорука успіху.
Сержант – це хребет, на якому все тримається. Уявіть, що ви почали з хребта діставати хребці – третій, п’ятий, шийний… Організм впаде і не встане більше.
Так, у війську солдати важливі. І офіцери важливі. Але сержант відіграє особливу роль.
Автор: Вікторія Зозуля
Фото Ельдара Сарахмана та надані Командуванням Десантно-штурмових військ ЗСУ