«ТЕМП, ТЕМП, ТЕМП!!!»: основне правило десантного рейду
Класичний розклад сил, коли ворог – попереду, а позаду – власні прикриті резервами тили і лінії бойового постачання, більше притаманні піхоті, що воює широким фронтом. Десант покликаний воювати без флангів та підкріплення. Самодостатньо, мобільно і агресивно, знищуючи ворога з будь-якого напрямку. Своєрідний спис, що випущений сильною і точною рукою, обов’язково уразить ціль.
Такий «кидок списа», якщо вже взяли за основу літературне порівняння, на Львівщині на території Міжнародного центру миротворчості та безпеки відпрацювали марунові берети зі складу 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Вони виконали рейдові дії територією умовного противника у складі батальйонної тактичної групи. Подивитись, як це відбувалось, зміг кореспондент інформагентства АрміяІnform.
Тим, хто пройшов крізь горнило боїв за аеропорт Луганська та брав участь у відчайдушних герцях із московітами в найгарячіші періоди 2014-2015 років на Донбасі, організовувати рейдові дії десантного підрозділу не в новинку. Офіцери й контрактники БТГр здебільшого підібралися саме такі, з досвідом. Тому на підготовку до рейду ані штабу, ані особовому складу багато часу не знадобилось.
Мозковий центр операції
Звісно, це – штаб батальйонної тактичної групи, який розгорнули просто серед лісу. Навколо – пости охорони, в штабному наметі – помірно гамірно: радіозв’язком постійно надходять доповіді від підрозділів. Незабаром почнеться брифінг, де командир кожного «юніту» отримає необхідну для подальших дій інформацію.
«Легенду» рейдових дій розробляли з урахуванням реального бойового досвіду десантників у період участі в АТО/ООС. Штабні процедури – за принципом прийняття командирських рішень у арміях країн НАТО. Досвід іноземних колег впроваджується і реально працює.
– Не варто підганяти людей, які знають, що робити, – говорить заступник комбрига підполковник Олег Баляс. – Командування батальйону та підрозділів БТГр мали достатньо часу, аби продумати кожен крок у виконанні поставленого завдання і врахувати ймовірні «форсмажори». А як же без них? Десант завжди воює в ситуативному просторі, який дуже швидко змінюється. Про це ми не забуваємо.
Власне, що очікує підрозділи і який «оперативний простір» їм належить опанувати, добре видно на саморобному макеті місцевості, зведеному перед штабним наметом. До слова, макет не гірший, ніж майструють для візуалізації власних тактичних рішень наші колеги-військові з армії США. Мапа місцевості у планшеті, звісно, добре. Але коли під час брифінгу за рішенням командира батальйону кожен може побачити порядок дій свого «юніту», дії сусіда, кінцеву мету: з порядку денного випадають багато непотрібних запитань та уточнень. Офіцери штабу батальйону наголошують, що такий комплексний брифінг, який проводять за стандартами штабних процедур НАТО, є ефективним способом донесення вихідної інформації від штабу до підрозділів під час проведення подібних операцій. Більше нарад, зборів «фейс ту фейс» чи інших способів комунікації, окрім радіообміну, до завершення операції не буде! Як і в реальному бою, коли збігати у штаб за порадою чи уточненням, як не крути, не вийде.
«Скіли» CIMIC «прокачує» ротний
На початку ми згадали «форс-мажорні» обставини. І не просто так, адже навчання стають цікавими і головне – корисними, коли відходять від класичного сценарію. Це принципова позиція командування військової частини. Тому з перших хвилин переходу до практичних дій командиру одного з підрозділів, який охороняв визначений район, «підкинули» непросту задачу: врегулювати стосунки з «мирними мешканцями», які вигулькнули на цивільному авто біля одного з спостережних пунктів. Звісно, для подібних сценаріїв існує офіцер цивільно-військового співробітництва бригади. Але що робити, коли він недоступний? Звісно: «прокачувати» власні навички у спілкуванні та дипломатії має командир підрозділу. Адже, як свідчить практика, від наслідків таких переговорів часто-густо напряму залежить виконання підрозділом поставленого завдання. Якщо компроміс знайдено – місцеве населення як мінімум нейтральне до військових на їхній землі. Якщо переговори не вдалися, то замість вітання можна отримати й реальну «партизанку», бойкот, а то й активну роботу місцевих на користь ворога.
«Артисти» з підрозділу OpFOR явили десантникам «місцеву мешканку» та «голову селища», яке постраждало від артобстрілів. «Місцеві» вимагали медичної допомоги, компенсацій, відбудови зруйнованої інфраструктури. Звісно, емоції били за край. Ротному пред’явили навіть світлини знищених селянських садиб. Утім, майстерність такого спілкування з військової точки зору виявляється не лише у демонстрації співучасті й щирих співпереживань постраждалим від військових дій цивільним. А й в умінні аналізувати інформацію: чи була це не ворожа провокація, намагання через цивільних вплинути на хід виконання бойової задачі підрозділом. А може, це просто намагання витиснути з військових додаткові ресурси для задоволення своїх потреб. Така-то гра у довіряй, але перевіряй.
15-хвилинна розмова, яка зароджувалась як істерична атака на людину в однострої. Наприкінці вона отримала досить спокійну конотацію. Завдання, можна сказати, виконано!
Згодом офіцер зазначить, що це був виклик для нього як для командира. Адже одна справа віддавати накази і координувати дії підлеглих у бою. Інша – спілкуватись з абсолютно непередбачуваними в думках і вчинках «цивільними», знаючи, що від твоїх слів може залежати доля всієї операції.
Артилерія – вогонь!
І це буквально. Ще б пак, особовий склад артдивізіону, що прикривав вогнем висування підрозділів БТГр та знищував завчасно розвідані цілі ворога, встиг відзначитись й на ґрунті відловлювання диверсантів противника.
– Це очевидно, що позиції і розташування артилерії є цікавою інформацією для ворожої розвідки. Полювання за «артою» в реальних бойових умовах звичайна практика диверсійно-розвідувальних підрозділів. Під час навчань ми відігруємо абсолютно реальний, життєвий сценарій. Тож ми були готові до того, що за нами, як мінімум, візуально стежитимуть, – розповідає заступник командира гаубичного дивізіону Д-30 старший лейтенант Олександр Довгалюк. – Відтак, посилили нашу пильність.
І, як наслідок відповідального ставлення до справи, артилеристи уночі «відловили» в районі позицій двох непроханих гостей – снайперську пару з підрозділу позначення дій противника. Звісно, артилеристи – молодці. А от їхні «опоненти» явно неприємно здивовані таким перехопленням ініціативи. Йшли ж бо полювати вони, а вполювали їх.
Десантна артилерія по цілях відпрацювала влучно. У процесі не обійшлося без невеличкого ритуалу – посвяти в гармаші. Свій перший самостійний постріл з 122-мм гаубиці здійснила харків’янка Анастасія Левочка. У складі гарматного розрахунку це були її перші навчання.
Збавив темп – упустив момент!
Пам’ятаєте, нещодавно АрміяІnform розповідала про сучасні комплекти мішеневого обладнання виробництва львівського підприємства ТОВ «Техприлад», які використовують на полігоні для занять з вогневої підготовки?
Одним з унікальних аспектів їхнього практичного застосування є можливість піднімати мішені за ешелонами, під час виконання стрільби в русі. І оператор мішеневого поля в цей час може перебувати поруч із керівником стрільби на броні!
Цього разу кореспондент АрміяІnform побачив, як це виглядає, як-то кажуть, у живу.
За умовами виконання рейдових дій, десантно-штурмові роти мали висунутись у вказаний район, дорогою долаючи ворожі мінні поля, проводячи дорозвідку місцевості, виявляти й знищувати особовий склад і техніку противника.
Бойова стрільба в русі – не статична валка мішеней на вогневому рубежі! Побачити ціль – лише пів справи. Підрозділам слід розгорнутися у бойовий порядок, бійці та техніка мають пересуватися в єдиному ритмі, який дозволяє вести прицільний вогонь за секторами. Враховувати, що залучений весь спектр стрілецького озброєння, гранатомети та озброєння бронетехніки. Тут важлива єдність і комунікація між особовим складом й тактична злагодженість екіпажів бронетехніки. Ускладнює завдання те, що мішені розставлені так, що не одразу їх побачиш через височезну, понад метр, траву. Крім того, старший керівник стрільби дає команду операторам на підняття цілей так, щоби і правий, і лівий фланг не зволікали. Падає, припустимо, кулеметний розрахунок. Аж раптом поруч піднімається інша ціль, яку треба знищити.
І не забувати про темп руху! Підполковник Олег Баляс наголошує: рейдові дії – той варіант, коли противник не повинен мати шансу оговтатись. Десант з’являється, б’є, йде далі, не лишаючи ворогу можливості дії у відповідь. Пробивши одну пластину «доспіхів», спис летить пробивати іншу.
Таких ешелонів на шляху висування ротних колон БТГр було загалом три. Кожен із них на відстані близько кілометра один від одного. І один за одним зосередження цілей були уражені вогнем ….
Умовний «відпочинок» випав лише один раз, коли рух техніки і особового складу припинили, очікуючи атаки з повітря. «Броня» укрилась у складках місцевості, особовий склад спішився. Розрахунки переносних ЗРК «моніторили» повітряний простір.
Апогей рейдових дій відбувається вже під вечір. Десантники, здолавши кількадесят кілометрів полігоном, завершують виконання завдання на навчальній ділянці Міжнародного центру миротворчості та безпеки НАСВ «Бій у місті». За легендою, в населеному пункті тримають оборону ворожі сили. Потрібно блокувати район і подавити ворожу активність.
– Поле це, звісно, добре. Це класика, – говорять офіцери батальйону. – Але переважна більшість боєзіткнень сучасних війн відбуваються в урбаністичному середовищі. На короткій дистанції, з-за укриття та забудови. І особовий склад повинен як «Отче наш» знати і вміти воювати в таких умовах.
А щоби задача не здавалась залегкою, дії в міській забудові десантники мали проводити в сутінках. Обмежена видимість стимулює і правил тактичних переміщень дотримуватись, і про голосові команди й комунікацію не забувати. Та й «нічники» використовувати, а для їхньої ефективної експлуатації слід практикуватись.
Наростивши хороший темп на початку виконання поставленого завдання марунові берети не втратили його й увечері. Підбиваючи підсумки дій підлеглих у рейді командир батальйону підполковник Олег Апостол відзначив загальну злагодженість і вмотивованість солдатів та офіцерів. Звісно, під час виконання окремих етапів фіксували помилки, ламалась техніка. Однак це не вплинуло на загальний результат навчання. З поставленою задачею десантники впорались!
Володимир Скоростецький Vla Skor, Кореспондент Інформагентство АрміяInform