У навчальному центрі ВДВ у Житомирі десантників вчать виживати й перемагати в найскрутніших ситуаціях

У цьому центрі нині кують сержантів — лідерів ВДВ, серед яких є й інструктори та бувалі в бувальцях люди, котрі знаються на хитрощах і методах бойового виживання.
Одразу констатую: хлопці в тільниках постійно перебувають на навчаннях, на яких молодь захоплено дослухається порад старших товаришів і бойових офіцерів. Майже кожен із таких аксакалів десанту має власну цікаву історію виживання в екстремальних умовах. Наприклад, сержант Дмитро Павлюк служив у районі АТО в складі розвідроти 95-ї бригади. Зазнав поранення під час штурму Семенівки неподалік від Слов’янська, воював під ДАПом, шахтою «Бутовка».
Нині він сержант-інструктор групи підготовки з виживання навчального центру. До речі, його дружина Яна — фельдшер, начальник кабінету групи медичної підготовки цього ж таки центру. Сім’я військовослужбовців виховує трьох доньок і сина.
— Виживання — самостійна дисципліна, уведена в бойову підготовку Високомобільних десантних військ 2015-го року. Доти вона була однією зі складових вишколу, але переважно розвідників, — пояснює сержант Павлюк. — Нині спеціалізований триденний базовий модуль проходять усі десантники: артилеристи, стрільці й навіть водії.
Це своєрідний практичний мінімум навичок виживання. Перший день занять відбувається в спеціально обладнаній аудиторії. Теорію закріплюємо в польовому класі на полігоні. Люди дізнаються, які є види укриттів, багать, як дістати воду буквально з повітря. Фінальний день — практичне випробування. Слухачів ділять на групи. Кожна з них самотужки влаштовує табір, добуває вогонь і воду, знезаражує її, готує їжу. Ми вчимо науці виживати у найскладніших умовах, що робити, коли відстав від своїх, орієнтуватися на незнайомій місцевості, навчаємо особливостей виживання вночі, у спеку, холод, дощ або заметіль. Двічі на рік у центрі відбувається посилений двотижневий курс виживання.
Незалежно від місцевості існують фундаментальні основи військового виживання: укриття, їжа, вогонь і вода. Тільки зміщуються пріоритети. Приміром, у пустелі ви насамперед дбатимете про воду, а в холодному зимовому степу Донбасу підтримуватимете вогонь в якомусь укритті. Бійці мають розуміти: їхнє життя — у їхніх руках.
2015-го, коли формували навчальний центр, з методикою десантникам допомогли британці. Це були офіцери Йоркширського піхотного полку, що брав участь у бойових діях в Іраку та Афганістані. Дуже сильна сторона британців — планування. Вони традиційно доволі вдало прораховують свої заходи та операції, буквально до дрібниць. І в тому вся сіль успіху багатьох місій англійських силовиків — чудових і скрупульозних логістів, але не суперлюдей. Це означає, що таких самих результатів можуть досягати й українці.
— Американські підходи тут дещо інакші, — розповідає сержант-інструктор. — Британці схильні до індивідуального вишколу та вимогливості до особистого рівня підготовленості, а от інструктори із США відпрацьовують переважно дії в складі групи. Існують значні відмінності між рекомендаціями для виживання тих же туристів, відпочивальників, загалом цивільних і військових. Останні не палитимуть фаєри, не писатимуть на річковому пляжі демаскувальні літери SOS, не сповіщатимуть у соцмережах, якщо є доступ до Павутини, своїх координат.
Нас цікавить досвід із різних ситуацій. Наприклад, ми спілкувалися з людьми, які виходили з оточення під Іловайськом. І розпитували, як вони орієнтувалися у величезних соняшникових полях з одноманітним навколишнім пейзажем. Виручали ті, котрі за найдрібнішими деталями визначали місце розташування та рятували себе й товаришів. Приміром, о сьомій ранку за декретним часом в Україні сонце точно на сході, о 13-й — на півдні, а о сьомій вечора — на заході. За годину по дузі воно долає 15 градусів. Зробивши спостереження за тінями, можна доволі точно визначити напрям потрібного руху.
Саме так і було в багатьох випадках. Ми боремося за знання, даємо їх як рятівну вудочку, а не рибу у вигляді дорогого гаджета, який зазвичай вимикається, губиться в найбільш непідходящий момент. Треба вміти читати мапу й вправлятися з компасом. Нічне орієнтування — за місяцем та зорями. Хто хоче, учиться, хто не хоче, потім гірко жалкує.
Перебираємо та оцінюємо з Дмитром Павлюком різне спорядження в класі виживання.
— Візьмімо спальну систему зразка НАТО, що в рази компактніша й легша за вітчизняну та непогано зберігає тепло. До її складу входить літній і зимовий спальники, упаковані у водонепроникний чохол із гортексу. Згадую зиму 2015-го, коли виконував завдання під Спартаком і шахтою «Бутівка». Спальники мали, але без таких чохлів, тому вони були постійно вологими. Доводилося й на вогні підсушувати оті мішки для сну. Тож нашим виробникам не завадило б навчитися продукувати адекватне ситуації військове спорядження.
Родзинкою двотижневих курсів із виживання є обов’язкове випробування. Кожному бійцю дають певний квадрат полігона зі стороною 300 метрів. І він має добу провести там сам-один. Повинен знайти це місце, зробити там непомітне тимчасове укриття.
Хлопці розповідають, що найбільше тисне психологічний фактор самоти. Уночі бігають кабани, уранці шарудять у траві кози, пташки інколи видають звуки. Інструктори перевіряють, як слухач дотримується світломаскування, чи робить він понад вогнем захисний екран, яку місцину вибрав для схову, з якою розою вітрів, чи близько до води тощо. Наступної доби бійцям дають координати загального збору. Це потім допомагає під час аналізу, чому саме таке місце люди схильні вибирати в екстремальній ситуації для порятунку. Цікаво, що кожен вибирає свій варіант: це немов почерк, що підкреслює характер людини.
Сержант радить воякам дбати про те, щоб до таких сховів не могли непомітно діставатися чужинці, радить думати над унеможливленням виявлення з повітря та засобами спостереження. І рекомендує влаштовувати лігво в непролазних хащах, де багато сухих гілок, або спеціально навсібіч їх розкидати. Або розвісити сигнальні бляшанки на кущах, викопати й замаскувати пастки. Словом, умикати тактичне мислення, передбачаючи напрям появи супротивника.
Група наших десантників цієї зими їздила до Чехії на міжнародні змагання — фактично виснажливий добовий мілітарний лижний крос із суворими правилами. Приміром, там дозволяли готувати щось їстівне лише на мікровогні, треба було дотримуватися принципів маскування, заходити в печери, а ночувати зовсім без вогню. Були й незвичні перегони у втечі з полону. Наші хлопці побачили багато цікавих методик, різного спорядження й зрозуміли, як деякі партнери забігли далеко вперед від нас.
— Приміром, свої спальники ми зовсім не брали через їхні розміри й вагу порівняно із сучасними спальними системами. Та й лижної професійної підготовки ми не мали, — зізнається Дмитро Павлюк. — Перед змаганнями волонтери під Вишгородом намагалися за кілька днів постачити нам техніку швидкісного спуску. Тут нам треба ще попрацювати.
Очільник кабінету групи підготовки з виживання відділення підготовки фахівців ВДВ ЗСУ, військової розвідки та спецпризначення старший солдат Ольга Муляр каже, що психологічні аспекти дуже важливі в проблематиці виживання. На її думку, знання без психологічного налаштування нічого не варті.

Геннадій Карпюк, «Народна армія»