Українські добровольці – ті, що пішли до війська за покликом серця і залишаються вірними синами країни по цей час…
– Коли я отримав повістку до військомату, там мені сказали, що потрібно їхати на збори. Звичайно, не було жодних сумнівів та вагань, проте була умова – я піду, але тільки у 25 опдбр , де я мав честь проходити строкову службу, – так почав свою розповідь десантник, доброволець , старшина Анатолій Бортко.
Родом зі сталевого серця України, з металургійного гіганта – Кривого Рогу, Анатолій поповнив ряди героїчної повітрянодесантної бригади у березні 2014 року і надалі продовжує вірою і правдою служити українському народові пліч-о-пліч з героями-десантниками легендарної повітрянодесантної бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
– Майже відразу ми вирушили на виконання завдання. Спочатку не було чітко зрозуміло що відбувається, але бойових дух, братерство у нашому підрозділі були на високому рівні, ми були однією родиною, готовою виконати будь який наказ, – продовжує десантник.
– Розуміння війни прийшло відразу після першого бою. Стало ясно де ворог, хто ворог і, що найголовніше – що битися будемо до кінця, до перемоги.
Ізюм, Слов’янськ, Краматорськ, Дебальцеве, Вуглегірськ, Нижня Кринка. Авдіївка, і ще чимало найгарячіших місць на Сході України пройшов Анатолій Бортко, разом з побратимами виконуючи свій конституційний обов’язок, зупиняючи ворога, що так підступно напав на нашу країну.
– Наша колона наближалася до блок-поста, навкруги насторожуюча тиша, не видно ні людей, ні техніки, але відчуття що за тобою спостерігають примушували до максимальної боєготовності. І вони не підвели. Раптом почався обстріл. Ворог застосував усе можливе озброєння, море диму, куль, грохіт розривів. Моя бойова машина була першою у колоні, ми дали бій. Прийшлося багато маневрувати, виконувати деякі хитрощі, щоб ворог зосередив усю свою увагу на нас, а тим часом, колона що йшла за нами, мала змогу приготуватися та чітко вдарити по ворогу. Коли вже здалося, що все, що це останній постріл, остання хвилина твого життя, наче у якомусь Голлівудському фільмі з двох боків з’явилися наші «Мішки», танки не залишили жодного шансу незаконним бандитським формуванням, влучними пострілами проклавши дорогу нашому підрозділу, – пригадує Анатолій.
– Багато чого можна розповісти про ті страшні події: про радість від звільнення того чи іншого населеного пункту, про відбиття атак, про захоплення ворожих блок-постів, про допомогу місцевого населення, про загибель друзів… Але, найбільше хочу подякувати своїм побратимам, тим, що йшли зі мною у бій, неодноразово прикриваючи спину, подякувати командирам, що жодного разу не підвели, що підтримували та власним прикладом надихали на наступні перемоги. І понад усе, хочу звернутися до чоловіків: наша країна все ще потребує вашої допомоги, ваших сильних рук, які спроможні захистити її від ворога! Наші діти мають право жити у своїй вільній, незалежній державі! Годі відсиджуватись по затишних домівках! Ставайте, поповнюйте ряди найкращих і разом ми здобудемо перемогу, захистимо наш народ, подаруємо майбутнє нашій країні, – якось не очікувано, зі сталевими нотками у голосі закінчив наше спілкування старшина Анатолій Бортко.
Вдома десантника чекає красуня дружина та двоє маленьких діточок, які постійно надсилають своєму батькові листи та фотографії, і з надзвичайною гордістю розповідають у школі та садочку що їх батько герой-десантник, який захищає Україну!
Пресслужба 25 окремої повітрянодесантної бригади ДШВ ЗС України
Тетяна Заріцька