«Укроп» від Цвєткова

Лейтенант Сергій Цвєтков вийшов на четверту вулицю авдіївської пром-зони. Разом із ним – командир розвідвзводу з позивним «Нокс» та ще троє бійців. Вони мали зайняти нові позиції і знищити будівлю на початку п’ятої вулиці, що закривала сектор стрільби. Пряме влучення в неї гранати зрівняло б усе із землею та збільшило зону обстрілу. Досі бойовики почувалися там вільно і дістатися до них українські захисники не могли. Тепер від ворога їх віддаляли якісь двадцять метрів.

Було ризиковано, проте бійці почали облаштовувати для себе бліндаж, а Цвєтков із «Ноксом» пішли оглянути місцевість. Командири виявляли максимальну обережність до таких сюрпризів як закладена міна, сигнальна ракета тощо. Але на них чекала інша несподіванка.

Раптом Сергій помітив бліндаж «сєпарів». Він був глибоко вкопаний і добре замаскований, проте його видавали білі мішки з піском, які встановлюють для захисту. Офіцери вийшли просто на бліндаж: перед ними зяяла бійниця і ствол кулемета був спрямований в їх бік.

Цвєтков зупинився і запитав:

– «Ноксе», ти бачиш те саме, що і я?

– Так, – почув відповідь напарника. – Якби був стрілець, ми б уже попрощалися з життям.

– Напевне, сплять.

– Зараз пожалкують про таку зухвалість.

– Я обійду їх із тилу, – сказав, стиснувши автомат, Цвєтков.

«Нокс» зайшов із фронту, а лейтенант Цвєтков рушив до виходу з укриття ворога. Командир розвідвзводу намагався витягнути кулемет, але щось завадило. Він засунув руку в бліндаж через бійницю і тут пролунав постріл. Його поранило в руку.

У своїх припущеннях десантники не помилилися. Так, у бліндажі дійсно спали троє терористів і прокинулись надто невчасно. Тоді Сергій пустив автоматну чергу просто в бійницю. Потім у бліндаж залетіла граната. Ворожий кулеметник загинув на місці, а двоє інших бандитів почали тікати через тунель, який слугував їм запасним виходом. Черга з «калаша» Цвєткова їх зупинила. Ворога знешкодили у лігві. Завдання було виконане. А «сєпарам» показали, що українці не зволікають і зухвалості не пробачають.

Командир аеромобільно-десантного взводу 81-ї окремої аеромобільної бригади лейтенант Сергій Цвєтков лише цього року закінчив військовий виш і відразу – на війну. Можна сказати, що авдіївська «промка» стала його постійним місцем служби. Тут він провів три ротації і був двічі поранений. Після лікування одразу повертався до підлеглих. Не міг їх надовго залишати самих на фронті.

– 15 травня доповів про прибуття командиру батальйону. Мені дали лише п’ять днів на те, щоб прийняти техніку та особовий склад, тому вже 21 числа виїхав на ротацію до промзони, – розповідає Сергій про перші дні на війні.

Пригадує, що до «промки» його підрозділ прибув зранку. Всі залишилися в укритті, а він з офіцером, якого мав змінити, пішов на рекогносцировку. Коли зайшли на першу позицію, ворог почав по них бити з легкої стрілецької зброї та підствольників. Це був перший вогневий контакт Сергія з противником.

– Коли атаку відбили, завів свій взвод у район під назвою «Дачі». Приготувалися тримати оборону. Адже нашу зміну застерігали, що ворог може розпочати стрільбу будь-якої миті. Ми зайняли позиції. Відстань між нами і противником була від п’ятдесяти до ста метрів. «Сєпари» знали, що ми провели ротацію, тому вирішили перевірити нас на міцність, – розповідає Цвєтков.

– Протягом першої ночі наші десантники тричі були в близькому вогневому контакті з ворогом. О 20.00 розвідка помітила ворожі ДРГ. Вони працювали парами, пересувалися між сховищами і діяли дуже обережно. Таке враження, що нас вивчали і шукали слабкі місця. А потім почалися обстріли, на які українська сторона змушена була відповідати.

Наступного дня офіцер знову вийшов на рекогносцировку та зафіксував всі місця розташування сил ворога та його вогневі точки. А з настанням ночі взводний вирішив готуватися до бою. Він передбачив усі дії терористів. А ті зазвичай повторювалися. Коли все починалося за звичним сценарієм – під покровом ночі ворог знову відкрив вогонь першим, наші влучно вдарили по ньому. Окупанти зазнали втрат. Наші хлопці трималися добре і не давали їм попуску. Коли стрільба вщухала, українські захисники чекали нової атаки бандитів, яка знову закінчувалася провалом.

А на четвертий день ротації десантники й поготів відкинули проросійських найманців подалі, вибивши їх із сусідньої вулиці.

Ось так вже за чотири дні перебування на фронті молодий лейтенант повернув клаптик української землі.

Ворожі обстріли тривали й далі. «Сєпари» продовжували застосовувати тактику роботи невеликих ДРГ.

Отримавши від своєї групи з двох солдатів сигнал про фіксацію чергової ДРГ, Сергій Цвєтков з двома десантниками пішов їм на допомогу. Вп’ятьох вони знищили сім диверсантів противника.

А 25 квітня офіцер дістав перше поранення. Це були звичайні бойові будні. Під час переміщення між постами перед ним розірвалася ворожа граната, випущена з підствольного гранатомета. Командира взводу поранило в руку, але він цього відразу не відчув та продовжив оглядати позиції. За деякий час рука заніміла, з неї почала крапати кров. Його евакуювали до польового шпиталю, потім доправили до Дніпра, а звідти передислокували до Одеси. Адже у підствольного гранатомета осколки, які не можна дістати магнітом, спеціальні ж прилади для цього були тільки в Південній Пальмірі. Там офіцера прооперували. А 28 квітня він уже повернувся на «промку». Каже, що не міг валятися на госпітальному ліжку, хотів назад до побратимів, на фронт.

За кілька днів Сергія перекинули на інші позиції, які були за 500 метрів до противника. На новому місці ворог майже без упину обстрілював десантників з мінометів. Наші закріпилися в бетонній будівлі, дах якої був весь в дірках від ворожих мін. Там вони оборонялися чотири доби і витримали дев’ять прямих влучень.

Друге поранення Сергій дістав в обличчя. Його підрозділ тримав позицію в будівлі з великими вікнами. В одне з них залетіла граната з РПГ. В авдіївській лікарні промили рани та поставили діагноз – контузія правої половини обличчя. Щоб поновити сили, офіцеру вистачило лише одного дня. Після виписки він знову повернувся на «промку».

Сергій розповів, що одного разу на передовій згадав слова свого викладача і начальника кафедри з військового вишу. У пам’яті виринуло: «Будь готовий до всього, особливо коли твій підлеглий зневірився і каже тобі, що більше не може…». Такий випадок у молодого офіцера стався. Тоді Цвєтков просто спокійно поговорив із солдатом, який втомився воювати, і зміг повернути йому віру в себе. А коли було потрібно, став з ним пліч-о-пліч у бою. Після цього десантник змінився, повернувся думками до колективу і продовжував воювати із лицарською хоробрістю. Сергій каже, що на фронті такі речі додають упевненості підлеглим та зміцнюють авторитет командира.

– На фронті ми намагалися завжди знімати стрес гумором. Слухали жартівливі пісні, анекдоти, самі жартували. Якось у перерві між обстрілами ми почули запрошення від ворогів на чай. Вони намагалися бути серйозними, щоб викликати в нас довіру. Ми відповіли їм кулеметною чергою, – розповідає Сергій.

На запитання, який день на війні був найважчим, він сказав, що на війні взагалі непросто. Особливо, коли рахуєш розриви мін, які б’ють по твоїй позиції, і налічуєш більше двохсот лише за дві години. Ось в такі моменти стає не по собі.

Нині його частина перебуває у пункті постійної дислокації. Десантники відновлюють сили після чергової ротації. Але в авдіївській промзоні залишилося дещо, що нагадує про 81-шу окрему аеромобільну бригаду. Сергій передав новій зміні власний винахід – «систему залпового вогню «Укроп». Ідея повністю належить молодому офіцерові.

П’ять одноразових гранатометів РПГ скріпили між собою і разом поставили на підставку. Направили під кутом 35 градусів і зробили спусковий механізм, щоб одночасно робити постріл з усіх труб. На практиці ця зброя довела високу ефективність. Коли противник чув хлопок від РПГ, то переховувався, як від однієї гранати, насправді отримував п’ять. «Укроп» і сьогодні нагадує ворогу з «промки» про десантників і, зокрема, про Сергія Цвєткова.

 

“Військо України”