«Вогонь війни гартує душі»
Черкащанин Ігор міг бути пожежним і рятувати людей від вогню… Проте він вже п’ятий рік рятує їх від війни. Молодий хлопець, нині – командир відділення, пішов до війська одразу після того, як успішно закінчив навчання в університеті.
Прощатись з військом він не планує. Ба більше – має купу планів на кар’єрне зростання по сержантській вертикалі, тож відразу після ротації запланував пройти кілька лідерських курсів.
– Спочатку я служив у механізованій бригаді, – розповідає Ігор. – Пізніше перевівся до десантно-штурмової. І хоч мені що тоді, що тепер пощастило із військовими колективами, зараз уже можу твердо сказати, що «десантура» – це таки еліта! За п’ять років служби підхід до сержантського корпусу змінився кардинально. Якщо спочатку я мріяв про офіцерські погони, то нині пишаюсь тим, що сержант! Звісно, і відповідальність зросла. Додалось планування бойових операцій, навчання рядового складу…
І хоч нинішня ротація на перший погляд видається спокійною, Ігор зауважує, що ризики потрапити під снайперський вогонь противника зросли. Та й із ворожими провокаціями його підрозділу доводиться час від часу зустрічатися.
– У перший день оголошеного перемир’я нас обстріляли із ручного протитанкового гранатомету, – згадує Ігор. – Потім ще не раз помічали ворожі групи, частенько лунають постріли…
Добре, що зараз ми використовуємо чимало сучасного обладнання для спостереження за ворогом вдень та вночі, а всі бійці забезпечені засобами захисту. Це дозволяє звести ризик для людей до мінімуму. А ще – приємно, що з кожним роком все більше достойних речей зроблено саме в Україні!