Новини 

«Я з дитинства дуже ідейний. У мене ще прадід воював за Україну», – розповідає десантник 80 Галицької бригади, снайпер на псевдо «Мазай»

dshv_redactor-1

До війська боєць потрапив нещодавно, чекав коли країна покличе.

«У відділ кадрів на роботі прийшла повістка. Я думав про те щоб мобілізуватися ще з перших днів повномасштабного вторгнення, але була то одна причина відкласти це, то інша. А тут повістка прийшла і я вже й не сперечався. Далі пройшов БЗВП. Взагалі, мене більше вабила морська піхота, тому з десантно-штурмовими військами напевне так просто склалась доля. Але я й на мить не шкодую, що потрапив саме сюди. Це дуже круто, познайомився з багатьма цікавими людьми».

У бригаді «Мазай» опанував спеціальність снайпера. Каже, ще з дитинства цікавився зброєю. До мобілізації уявлення про цю роботу мав лише з комп’ютерних ігор. На справжньому полі бою – все виявилось інакше: «Хто має бажання, той навчиться».

Втім, певний корисний для війська досвід він все ж таки здобув ще в цивільному житті:

«До війни я працював п’ять років майстром лісу. Вів різні обрахунки, садив ліс, керував трохи людьми. Те ж саме, що й зараз: ходив зі зброєю по лісу, вів відстріл різноманітних шкідників. Отож, робота не змінилась».

Під час початку Курської операції «Мазай» разом з напарником перебували в резерві. Трохи згодом – отримали команду висунутись вперед. В той день бійці засвоїли золоте правило:

«Я зібрався з думками, нас привезли на бойову позицію, все було чудово. Спочатку для мене це виглядало як хаос, далі я почав помічати порядок. Я уважно дослухався до того, що мені кажуть, адже дуже хочу жити. А мені казали: будеш жити, якщо будеш слухатись. Я від того меморандуму не відступив, ні на секунду».

Під час просування ворожою територією перших противників снайпер виявив на слух. Це дало перевагу у кілька важливих секунд, аби підготуватись до контакту.
«Мій перший бій розпочався з прекрасної подорожі через соняхи. Ми зайшли в посадку, з кількох сторін були росіяни. Дві групи хлопців йшли попереду, а ми вже мали їм прикривати тил. Зайшли в ліс, зійшлись з ними, і нам передали, що позаду нас ходять росіяни. Сіли, почали чекати. Я випадково почув розмову. Там скрізь була дуже густа рослинність, своєрідні міні-джунглі. І тут я побачив червону пов’язку. В той момент водночас і розгубився, і ні. Почав стріляти, одного підстрелив у плече. Тоді звернув увагу, що люди вміють дуже швидко бігати. Коли почав стріляти, то хлопці відчули піднесення і теж почали туди насипати. Словами важко передати ті емоції. Далі я змінив позицію, побачив, як росіяни переміщаються. Хлопці десь знайшли трофейний кулемет. Було вражаюче, коротше кажучи. Ще під час переміщення “зняв шапку” з одного ворожого солдата. Сподіваюсь, він сильно застудився від того».
У той же день «Мазай» отримав своє перше поранення.
«Спершу думав, що воно не складне. Я тоді трохи поспішив, піднявся і ворожа куля пройшла між ниркою і печінкою, зупинилась біля хребта. Спочатку, то не відчувалось. Але, коли я спробував ще два рази вистрілити, дуже заболіли ребра. Моє перше питання тоді було, чи можна в бою курити. Паніки в мене не було, ні разу. Я не думав про те, що все погано, що я вмираю. В мене була дуже хороша підтримка мого бойового товариша. Наступні два дні я продовжував виконувати свої бойові завдання. Ми ще тоді взяли полоненого. Ввечері наші вороги вели свого пораненого. За ним мав вийти їхній санітар і залишитись з ним, поки не приїде евак. Але санітар прийшов у гості до нас. Він дуже хотів жити, і миттєво здався. Той санітар навіть трохи надавав мені допомогу».
Для «Мазая» досвід на полі бою показав – найважчим у роботі снайпера є необхідність багато ходити. А ще, важливо, працювати не лише зброєю, а й головою.
«Думав, що важко буде стріляти в людей. Але, коли притисло, це виявилось найлегшим. Не такий страшний ворог, як його малюють. Досить легким для мене напевне було і є перебування на позиціях. Перший раз на позиціях я хвилювався, але все пройшло гладко. Якщо слухатись командирів, пам’ятати чому тебе вчили — все буде гаразд. Брати ініціативу у свої руки, то смертельно. А якщо ще є товариш поруч, який може допомогти, підказати, то максимально корисно».
Після кількох місяців у лавах 80 Галицької бригади молодого десантника найбільше мотивує його родина і бажання звільнити країну від загарбників.

«Якщо взяти по факту, то я з дитинства дуже ідейний. В мене прадід воював за Україну. Батько теж хоче до війська, але йому це не вдається, адже у нього немає однієї руки. Він мене підтримує морально, завжди може знайти правильні слова».

Наразі «Мазай» продовжує одужувати після отриманого поранення і чекає повернення до виконання своїх обов’язків.

«Побратимам, які зараз на Курщині, насамперед побажаю сприймати всі настанови та поради серйозно. Не ігнорувати, що тобі кажуть. Постійно вчитись, аналізувати свої дії, що ти зробив правильно, а що ні. Важливо також носити багато води, бо без неї довго не протягнеш».

Відділення комунікацій 80 окрема десантно-штурмова Галицька бригада ДШВ ЗСУ

PS: Хочеш допомогти десантникам? Стань Другом ДШВ! Всеукраїнська платформа збирає кошти для підтримки ДШВ ЗС України (druzi.mil.gov.ua)