Як Дніпровські десантники звільняли Дебальцеве у 2014 році

Як Дніпровські десантники звільняли Дебальцеве у 2014 році

#ДШВ; #Завжди_Перші; #ЗСУ; #Герої_з_нулів; #АТО_ООС

Дебальцеве – місто з великим залізничним вузлом та автошляхом, що поєднує Донецьк з Луганськом. З початком російської агресії на Сході України, цей населений пункт став одним з епіцентрів бойових дій між Збройними Силами України та російсько-терористичними угрупуваннями. Майже п’ять років минуло від тих страшних подій, але у кожного героя, хто брав участь у звільнені міста, залишаться у пам’яті назавжди.

«Після отримання наказу, наш зведений загін 25 бригади ДШВ ЗСУ висунувся на допомогу підрозділам, які почали операцію, щодо звільнення Дебальцево. Закріпившись на околицях міста, зібравши оперативні розвідувальні данні, ми були готові до виконання завдань за призначенням», пригадує підполковник Володимир К., який на той час був начальником штабу самохідного артилерійського дивізіону легендарної «25-ки».

«Бандитські загони, постійно вели мінометний обстріл наших позицій та  жилих кварталів. Здавалося враження, що їхні розрахунки були скрізь. Круговий обстріл. Але ми швидко зрозуміли тактику дій ворога, який задіяв залізничні колії для пересування свого озброєння.  Складнощі у боротьбі з кремлівськими найманцями (розуміння того, що це не може бути місцеве населення прийшло від разу, коли довелося ховатися від обстрілів мінометів, та систем залпового вогню БМ 21 «Град») полягали у тому, що бандити нехтували усіма нормами морального права та обладнували свої позиції серед жилих будівель д міста», – продовжує свою розповідь офіцер.

Ми розуміли, що там, у окупованому місті є люди, наші прості українські люди, мирне місцеве населення. Яке в неякому разі не повинне постраждати в наслідок обстрілів. Тому знищення бандитських вогневих позицій, для наших артилерійських підрозділів, виявилося майже ювелірною роботою, – посміхається десантник. Гаубиці Д-30 та самохідні артилерійські гармати 2С9 НОНА, що дозволяли вести мортирну стрільбу, не руйнуючи інфраструктуру міста Дебальцеве. Значну допомогу у боротьбі з окупанти надавали місцеві жителі. Не зважаючи на ризик для власного життя, цивільні, передавали інформацію стосовно розташування бандитів, що у сумі з нашими розвідданими відкривали наявну картину знаходження бандитів у місті.

Після вдалої роботи артилерії, десантники пішли на «зачистку» міста. Вибивши залишки бандитів, зведений загін повітрянодесантної бригади вирушив далі на схід, виконувати свій конституційний обов’язок щодо захисту України,- закінчив спогади про бої за Дебальцеве, офіцер 25 окремої повітряно-десантної бригади.

Війна не несе нічого позитивного, це біль, жах, понівечені домівки, зламані долі, кров і біль… Але навіть серед цього жахіття, вирує життя, народжують діти, створюються родини, будуються кар’єри…Життя не зупиняється на місті. Яскравим прикладом, є доля молодого хлопчини, що пройшов нелегкий шлях від солдата до офіцера, не випускаючи з рук зброї, захищав рідну землю від ворога, водночас вдосконалюючи себе.

– Події часів звільнення Дебальцево, я намагаюся викинути з голови та жити далі. Але інколи, закривши очі, ти знов і знов переносишся туди, знову бій. Спогади, – долучається до розмови молодший лейтенант Євген Філков.

Отримавши наказ, наші підрозділи зайшли до міста Дебальцеве. Спочатку все було тихо, здавалося враження, що бойовики пішли з міста.  Просуваючись вулицями, ми  наближалися до будівлі адміністрації, щоб підняти український прапор, чітко і ясно показати усім, що Дебальцеве-це Україна. Але раптово почався обстріл. Стріляли звідусіль. Ворог, мов гриби, після дощу, вилазив з кожного закутка: вони були на дахах будівель, у підвалах, виглядали з вікон, вибігали з під’їздів крізь. Кулі літали мов скажені, відразу зрозуміло, що противник значно перевищує нас у кількості. Не мали ми і того озброєння, що у окупантів, але десантники не здаються. Ми дали бій.

Майже відразу, мій командир майор Петро Кабанов, що сидів за кермом військової машини, отримав серйозне поранення у руку, як потім стало відомо, що куля пошкодила 10 см кості, декілька хвилин і майор отримав кулю, в іншу здорову руку. Але не зважаючи на такі важкі травми, продовжував керувати машиною. Увімкнувши пораненими руками задню передачу, Петро Григорович скерував вантажівку так, що відкрив коридор для виходу потрапившим у засідку десантникам. Ми відстрілювалися з кузова машини, даючи змогу вийти з під обстрілу товаришам. Час наче зупинився, не можу сказати скільки тривав бій, але це було як у справжньому бойовику, шквал куль, крики поранених, дим та смерда, – розповідає Євген, а погляд при цьому суворий, колючий.

– Ми відступили, евакуювали поранених, але вже наступна спроба щодо звільнення міста, принесла очікуваний результат, місто нарешті стало вільним від противника.

Молодший лейтенант Філков Євген також отримав поранення у боях за звільнення міста Дебальцевого. Після лікування відразу повернувся до своїх, продовжувати визвольну боротьбу за Україну.

Тетяна Заріцька, прес-офіцер 25 окремої повітрянодесантної бригади