Як рятували бійця, пораненого на опорнику

Первинний огляд важкопораненого показав, що у нього пошкоджене око, перелом щелепи та стегнової кістки, а також артеріальна кровотеча. за його життя боролися 4 лікарських бригади…

— «Обрій!», «Обрій!», я — «Ротонда!». Як мене чути? Прийом…

— Я — «Обрій!», чую вас добре…

— У мене три приходи! За попередньою оцінкою, ймовірно «Васильок». Є важкий «трьохсотий», що потребує невідкладної евакуації! Первинний огляд показав, що в пораненого пошкоджене око, перелом щелепи та стегнової кістки, а також артеріальна кровотеча. Прийом…

— Плюс, плюс. Група виїжджає. Очікуйте БТР під дібровою в точці рандеву…

…У той час, коли командир взводного опорного пункту доповідає ротному про наслідки обстрілу, десантники намагаються надати побратимові первинну медичну допомогу та винести його з поля бою. Безпосередньо на передовій пораненому дають знеболювальне і зупиняють кровотечу. Водночас у режим готовності переведений майже весь медичний персонал лікувальних закладів Луганщини, що розташовані за маршрутом евакуації важкопораненого.

— Доповідайте, як ся має «Терен»? — вийшовши з бліндажа, запитує комвзвода.

— Зараз «Серпень» оглядає його щодо наявності на кінцівках і на тулубі будь-яких необроблених ран, що можуть бути небезпечні для життя, а також продовжує обробляти інші травми. До того ж він ввів знеболювальне та антибіотик з польової аптечки, — стисло доповідає старшина.

На опорнику військовий із позивним «Серпень», окрім виконання обов’язків гранатометника, за потреби стає позаштатним санітарним інструктором. Але це не поодинокий випадок, сьогодні будь-який воїн-десантник здатний надати первинну медичну допомогу пораненому не гірше за досвідченого санінструктора, який має медичну освіту. І чимала заслуга в цьому волонтерів-парамедиків, які щороку в перервах між ротаціями проводять із бійцями заняття з тактичної медицини.

— Ти в порядку? — акуратно поплескуючи пораненого по плечу, запитує «Терена» командир взводу. — Як тебе звати? Яке сьогодні число? Де ми зараз?

— Ммм… Я… — через силу намагається відповісти десантник.

— Тримайся, хлопче! Десант своїх не кидає, — впевнено та голосно каже командир. — Старшино, продовжуйте стежити за рівнем свідомості та диханням пораненого. Більше розмовляйте з ним, він не повинен відключитися.

Вже за кілька хвилин на позиції стає дедалі краще чути гудіння двигуна БТРа, що наближається до ВОПу сусідньою лісосмугою.

— Увага на постах, всім спостерігати за діями противника, — командує взводний. — У разі початку обстрілу вогнем прикривати групу евакуації. «Серпень», «Зодчий», «Кіборг» та «Малюк», підіймайте пораненого та слідуйте за мною в точку рандеву. Всім пригинатися якомога нижче. Ворог стежить за кожним нашим кроком.

Поки військові дістаються безпечного місця завантаження пораненого, туди ж прибуває і бронетранспортер. Ще в русі бійці з групи прикриття стрибають у різні боки з броні БТРа у сніг та займають вигідні позиції. Одночасно старшина виставляє димову завісу.

Ротний санінструктор швидко оглядає поранення «Терена» і правильність накладання «непрофесіоналами» джгута та пов’язок. Перевіряє наявність вхідних та вихідних ран.

— Усім дякую за співпрацю. Все зроблено, як за підручником. Але ж ми не можемо гаяти часу. За розкладом наш потяг вирушає до наступної станції, — ніби жартома промовляє «Док», але ж усі, хто поряд, знають, які почуття охопили ротного медика, адже його головне завдання — якомога швидше доправити пораненого бійця в безпечне місце та передати лікарсько-сестринській бригаді.

— Завантажуємо нашого хлопця в машину та вирушаємо до домівки «Лісника»! Обережно! Всім, хто залишається, — триматися та не хворіти. Це наказ, — вже з кабіни БТРа промовляє «Док».

При цьому він уважно стежить за диханням вояка, щоб своєчасно усунути можливі його порушення.

Напрямок, яким рухається бронетранспортер, дуже складно назвати дорогою. На шляху величезні кучугри снігу, безліч воронок від мін та снарядів. У пораненого десантника посилюється біль. Вихід один — додаткове введення промедолу зі шприца-тюбика.

— Петровичу, рідненький, натисни. Я спостерігаю погіршення його стану, — звертається до механіка-водія санінструктор.

— Почекайте ще трошки. Ще два повороти, і ми на місці, — відповідає той, втискуючи педаль газу в підлогу.

В оговореному заздалегідь місці пораненого воїна перекладають на ноші в бригадному медичному «Хаммері».

— Вимірюємо тиск. Ставимо крапельницю. Робимо вторинний огляд. Визначаємо місця поранень та ступінь їхньої важкості. Що маємо? — дає короткі розпорядження лікар-травматолог лікарсько-сестринської бригади військового мобільного госпіталю молодший лейтенант Елона.

— Те, що ми бачимо, і те, з чим хлопці впоралися на передовій у складних бойових умовах, починаючи від голови до низу, — все зроблено правильно. Вважаю доцільним поставити катетер, накласти шину, а також поновити пов’язку на відкритій рані, — пояснює власні дії військовий медик Валентина.

За 45 хвилин військовий із позивним «Терен» уже на операційному столі в лікарні Станиці Луганської.

У медичному закладі пораненого стабілізують: нормалізують тиск і серцебиття. Далі — евакуація до Сєверодонецька на подальше лікування.

…На щастя, цього разу було лише навчання, але саме в такий спосіб командування антитерористичної операції вирішило перевірити готовність підрозділів до своєчасного реагування в екстрених ситуаціях. Військові медики впоралися, вкотре продемонструвавши свій професіоналізм і спроможності. В усій цій історії лише поранення були умовні, решта — від взводного опорного пункту, розташованого на відстані одного кілометра до окупованої території, до дій чотирьох лікарських бригад, які про це не попереджали, були такі, як належить.

Євгеній СИЛКІН

Народна армія